У нас з чоловіком є єдиний син – Богдан. 15 років тому він одружився з Вірою, відтоді вона наша невістка.
Після свого весілля молоде подружжя стало жити у нас. Ми з чоловіком маємо невелику квартиру, звичайно, двокімнатна вона у нас, але син у нас один, тому вирішили, що можемо всі разом потіснитися, а далі – як доля складеться.
Цілком зрозуміло, що після нас з чоловіком квартира нашому синові залишиться все одно.
А в нашої невістки ще є молодший брат, батьки їх досить таки хороші люди. Жили ми мирно, я сама по собі людина спокійна, маю добру вдачу.
Я намагаюся згладжувати усі нерівні кути зважено і спокійно, лише б не сперечалися в сім’ї, аби дітям добре жилося і в родині був спокій та злагода в усьому.
Згодом народився наш онучок Михайлик. Ми з батьком просто душі в ньому не чули, дуже любили його, адже ми дуже чекали появи діток в свого сина, просто мріяли про це останні роки.
І якось, несподівано, моя невістка стала дуже часто мені говорити про те, що нам вже тісно усім разом в двокімнатній квартирі, онук підросте і йому своя окрема кімната потрібна буде.
Ми з чоловіком відразу подумали, що наші діти натякають саме на те, що скоро з’їдуть від нас, що хочуть собі житло купити, або взяти в кредит. Але ми помилилися дуже.
Як пізніше з’ясувалося, Віра просто хоче, щоб ми з чоловіком покинули власну квартиру. А головне, що Богдан дуже підтримує свою дружину у цьому питанні. Такого ми з чоловіком не очікували від рідної дитини.
Ми дуже здивовані були. Ще довго ходили самі не свої, адже не могли зрозуміти, як рідний син може розраховувати на те, що на старості років саме ми, а не він, маємо покидати свій дім.
Діти згодом стали просити, щоб ми перебралися з батьком жити на дачу, а ми не могли відмовити їм в цьому, адже все ж таки один єдиний син у нас.
Ми переїхали з чоловіком на літо на дачу. Думали, що все це тимчасово, трохи там поживемо, а на зиму діти заберуть нас назад назад в квартиру додому.
А ось, нещодавно, дізналися, що до них приїхала сваха, вона зараз живе у нашій квартирі. З’ясувалося, що Віра попросила свою маму, щоб вона сиділа з нашим онуком, адже не хоче, щоб дитина в садочок ходила, бо він недужає часто. До школи сидітиме вдома.
Чоловік мій дуже розсердився, коли вперше про це почув, сказав, що так бути немає, збирає сумки та хоче повернутися зі мною додому. А я не знаю, як мені про це сказати синові.
Що нам робити тепер? Чи варто ось так кинути все і, не радившись з дітьми, повернутися додому? Чи краще попередити і потім збирати речі? Але, вся справа в тому, що, якби ми не вчинили, діти будуть ображатися на нас все одно? Але хіба це нормально з їх сторони, що вони нас попросили з’їхати з рідного дому, а туди сваху жити привели?
Фото ілюстративне.
