Мені 70 років, я нещодавно відсвяткувала свій ювілей. Останні кілька років, як чоловік у засвіти пішов, я сама живу в своїй хаті в селі.
Дітей у мене є, син і донька давно живуть окремо. Колись вони мені телефонували, цікавилися моїми справами, а останнім часом вони у своїх клопотах і справах зовсім про мене забули.
Але я не ображаюся, розумію, що життя зараз таке, і щоб вижити, треба крутитися. Я сама собі намагаюся дати раду, поки ще можу, то город саджу, так що на продукти не доводиться витрачатися.
А от що стосується впорядкування будинку, то тут справа вже гірша. Від старості він похилився, дах протікає, через вікна вітер свище, так що я навіть не знаю, як перезимую цю зиму. А зробити сама ремонт я не подужаю, адже живу лише за свою пенсію.
Донька якось приїжджала до мене, покрутила головою, поспівчувала та й поїхала собі.
Вона добре живе, зять у мене хороший, усім її забезпечує, нещодавно вони переїхали в свій заміський будинок, який кілька років будували.
Я за доньку рада дуже, хоч їй не доведеться бідувати в цьому житті. Дім у них великий, двоповерховий, я там не була, але донька фото показувала.
У сина ситуація дещо скромніша. Вони з невісткою бідно жили. Тому 10 років назад Світлана поїхала на заробітки в Грецію, там уже працювала її рідна сестра, яка і допомогла їй з роботою.
Перше, що зробила невістка, це за 5 років купила квартиру. Вона, взагалі, молодець. Нічого не витрачала, кожну копійчину до купи складала, і нарешті хоч собі житло придбали.
А в цьому році приїхала вона додому у відпустку, привезла з собою чималу суму знову.
Вони з сином якось в гості до мене заїхали. Світлана подивилася на те, як я живу, і сказала, що якщо я не проти, то з понеділка беремося за ремонт мого будинку.
Я звичайно, зраділа, але ж звідки гроші взяти на ремонт? У мене навіть зайвої тисячі гривень немає!
– Ви, мамо, про гроші не хвилюйтесь. Я все оплачу, – заспокоїла мене Світлана.
Від несподіванки я аж заплакала, адже від невістки я такого точно не очікувала!
А далі, взагалі, почалися якісь дива – приїхала бригада робітників, і за якихось півтора місяці мій дім не впізнати, тепер у мене в хаті навіть вода є!
– Дякую тобі, дитинко, – кажу Світлані. – Ти зробила для мене просто неймовірні речі.
– Це я Вам дякую, мамо. Я дякую Вам за чоловіка, а також я пам’ятаю, як ви допомагали мені з дітьми, коли це було треба. Добро не забувається. А гроші – не головне!
Отак здивувала мене на старість моя невісточка. Тепер я живу у справжніх хоромах, про такі я навіть мріяти не могла!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.