fbpx
Життєві історії
Невістка постійно каже, що я дочку люблю більше ніж сина. Але це неправда, дітей я люблю однаково і однаково всім допомагаю, обом по квартирі купила. Та невістці моїй скільки не дай – все мало

Сиджу я сьогодні в Італії, і так мені сумно так, що словами не можу описати! У мене в Україні залишилося двоє дітей: син і дочка, але вони між собою не спілкуються.

Мені 65 років, діти у мене від різних шлюбів, і у них велика різниця у віці.

Синові 45 років, а доньці 25. Я розумію, що у них мало спільних інтересів, але щоб навіть в гості на свято один до одного не піти, я такого не розумію! Вони ж рідні!

То все через невістку мою. Вона постійно каже, що я дочку більше ніж сина люблю. Але це неправда, дітей я люблю однаково і однаково всім допомагаю.

Але невістці моїй скільки не дай – все мало! Знаєте, є такі люди, яким ніколи не догодиш! То Люба моя така!

Вона вже забула, що квартира, в якій вони живуть, куплена за мої гроші. Я ж їм все життя допомагала.

Але тепер треба трохи і дочці допомогти, і собі щось підскладати, щоб мати куди повернутись.

Я ж вічно на заробітках не буду! А я так розумію, що ні з дочкою, ні з сином я жити не буду, треба собі хоч однокімнатну квартиру купити.

На заробітках я вже 20 років, поїхала, коли доньці було всього 5 років, а син якраз одружився.

Жили вони спочатку всі в моїй хаті, а потім невістка так наполягла, що я їм квартиру двокімнатну купила.

Вони вибралися, а вдома залишилася мама з дочкою. Христину мені практично виростила мама. Я їй за це відремонтувала будинок, в якому вона досі живе.

Перші роки син з невісткою гарно до мене говорили, адже в квартирі треба було і ремонт робити, і меблі купувати.

Потім у них діти народилися, я внукам допомагала теж, купувала і одяг, і коляски, і смаколики різні.

А коли моя дочка стала підростати, я сину перестала так сильно допомагати, і почала складати на квартиру Христинці.

Відтоді невістку як підмінили – вона і сама з нами не хоче спілкуватися, і сину не дає. От що їй сьогодні вартувало запросити мою Христинку до себе, аби дитина сама вдома не сиділа?

Я запитала доньку, чи піде вона до брата на Святий Вечір, а вона мені відповіла, що він від неї навіть слухавку не бере.

А мені тут, на чужині, так сумно через це, що словами не передати! Я ж заради дітей сюди поїхала, і вважаю, що я їм дуже допомогла! Обом!

Гроші їх пересварили! А мені дуже прикро, бо я не так уявляла собі своє життя і життя своїх дітей.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page