З самого початку у мене з невісткою склалися чудові стосунки, вона мене мамою називала, що мені було особливо приємно. Ми з чоловіком намагалися по максимуму вгодити молодятам. Жити з невісткою вони стали у квартирі, яку ми подарували синові на весілля. Це була квартира моєї мами, ми там зробили капітальний ремонт і купили деякі меблі.
Зоряна, невістка наша, не переставала повторювати, яка вона нам вдячна за все. Спілкувалася шанобливо, ми вітали один одного зі святами, дарували подарунки. Я намагалася в життя молодих не лізти, бо в свій час я жила з дуже діяльною свекрухою і зареклася такою ставати. Вчити невістку господарювати я не збиралася – життя навчить, до того ж, зараз в інтернеті можна знайти пораду на будь-який випадок життя. І якщо син із нею живе, значить його все влаштовує.
Коли син повідомив, що ми станемо дідусем і бабусею, я на радощах пообіцяла, що в разі потреби вони завжди можуть розраховувати на мою допомогу, невістка це сприйняла з вдячністю. Моя допомога знадобилася молодій мамі з перших днів. Сваха не змогла приїхати через роботу, вона сама в іншому місті живе, тому після виписки я майже оселилася у молодих, до себе додому йшла тільки спати.
Доводилося вчити всьому, а щось робити самій, часто лунали дзвінки «мамо, коли приїдете».
Коли онук пішов в садок, то я погодилася сидіти з ним на лікарняних. Молодим треба було заробляти. Я і костюми на ранки шила, і ходила знімала для батьків виступи нашого хлопчика, і віршики з ним вчила. Можна сказати, що онук виріс у мене на очах. Я завжди була поряд. Син із невісткою моєю допомогою користувалися охоче.
Три роки тому не стало мого чоловіка, онук був віддушиною та єдиною втіхою, яка допомагала мені не провалитися у розпачі. Син запевняв, що в його будинку мені завжди радіє і знайдеться місце. Мені було легше від усвідомлення, що я не одна. Але час минав, онук виріс і пішов до школи. Сваха розлучилася зі своїм чоловіком і переїхала ближче до дочки. З цієї миті моя допомога більше була не потрібна.
А ось мені допомога була потрібна. Роки беруть своє, та й у молодості я гадки не мала, як лагодити кран. А що робити з новомодним мобільним, який чомусь став грітися і вимикатися, я й поготів не знаю. З цих питань я й дзвонила синові чи невістці.
Але син з головою пішов у роботу, вони вирішили, що хочуть більшу квартиру і тому тепер вони збирають гроші. Син постійно обіцяє приїхати у вихідні, а там то одне не дає, то інше. І в результаті «мамо, я на тижні заскочу», але це так і залишається тільки обіцянкою. Невістці як подзвониш – постійні відмовки і прохання не турбувати їх через дрібниці.
– Навіщо нам дзвонити? Ми й так разом майже час не проводимо через роботу, ще й ви зі своїми дрібницями лізете! – відчитала мене невістка.
Як мені прикро стало – словами не передати. Поки була потрібна їй допомога, я готова була і серед ночі зірватися. А мені ось така відповідь – я образилася. Мало того, що онука я майже не бачу, бо тепер ним займається мама невістки, то ще й синові зовсім не до мене.
Я вирішила, що не буду більше про себе нагадувати. Згадають – добре, а не згадають, така в мене доля означає. Я не шкодую про те, що допомагала в свій час невістці з онуком. Навіть відмотайте зараз час назад, я б інакше не вчинила. А те, що вони з сином ось так, то хай буде на їхньому совісті.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
