Син одружився у 28 років, житла свого ще не мав, а до мене вести дружину не хотів, сказав, що в нашій двокімнатній квартирі всім буде замало місця. Тому після весілля молоді пішли жити на знімне житло.
Андрій мав певні накопичення, а тому відразу після того, як він одружився, сім’я взяла в іпотеку двійку. Невістка не вкладалася в покупку квартири зовсім, батьки відпустили її з дому без нічого, мовляв, нема звідки допомагати.
Людмилі був 21 рік, гарна, начебто, в університет сама поступила. Ну гаразд, думаю, сину жити, не мені. Простирадла, подушок, посуду на перший час дала, а далі вони вже самі.
Андрій багато працював. Через півтора роки після весілля Людмила народила первістка, син влаштувався на другу роботу. Важко йому було, але при цьому він ще й дружині по дому намагався допомогти.
Невістка говорила, що за день дуже втомилася, і Андрій, який приходив уже близько півночі, брався за приготування їжі або заколисував сина. А о 6-й ранку піднімався знову.
І на другій роботі у нього добре пішли справи, тож Людмила, відсидівши декрет, навіть і не відчула матеріальних труднощів.
Іпотеку сім’я виплатила швидко. Коли онук пішов у перший клас, Людмила сказала, що сенсу влаштовуватися на роботу немає, треба ж сина і відвести, і привести назад, і уроки зробити. Незабаром невістка народила другу дитину, донечку.
Вона й не думала, як гроші чоловікові дістаються. На моря вони їздили, машину купили, одягалася, як із картинки, в салон ходила, на фітнес. А як народилася онука, так і почалося.
– Ти пропадаєш на роботі цілодобово, – вимовляла чоловікові Людмила, – я весь день кручуся з дітьми, я втомилася, вони не бачать батька. Влаштуйся на нормальний графік. З твоєю кваліфікацією тобі і за простий 8-ми годинний робочий день нормально платитимуть.
Звісно, зрозуміти її в якійсь мірі можна. Але й Андрій розумів, що таких грошей він просто так не отримає, а запити дружини та потреби сім’ї нікуди не подінуться.
Через рік після народження онуки невістка сказала, що їм двійки мало, продали, взяли з кредитом трикімнатну. Дівчинці вже 4 роки, в садок вона не ходить, сидить удома з мамою. І виспалася Людмила давно, і на роботу виходити не бажає, а претензії до сина ті самі.
– Йди та шукай нове місце, – каже Людмила чоловікові, – мені набридло, що тебе немає вдома постійно. Ми навіть у вихідні виходимо всією сім’єю кудись за один раз. Я, крім дітей, нічого не бачу, а ти не помічаєш, як вони ростуть.
– Ну так влаштуйся на роботу, – не витримав син, – тоді нудьгувати не буде часу. А я не можу собі дозволити розслабитись. У нас квартира з кредитом та ще й машину ти просиш другу. І потім, мені подобається моя робота, навіть якщо я знижу темп і перейду на одну ставку, я з неї не піду. Але й грошей нам не вистачатиме. Тож або терпи, або допомагай, приноси в сім’ю гроші.
– Ти мене дорікаєш тим, що я не заробляю, – образилася Людмила, – а я ж не з чужими дітьми вдома сиджу, а з твоїми. Їх виховую їх одна. Я стільки років витратила, не працювала. Куди мене тепер візьмуть? Чай-каву підносити в офісі за сім тисяч?
Я вважаю, що невістка тут неправа, ну так і мовчала б, хіба син її дорікнув? Сидиш ти вдома за добрим чоловіком, ну і не пили його. Сама заробляти не хоче, а вимагає, щоб чоловік кинув усе і біля її спідниці сидів? А потім почне казати, що їй грошей не вистачає?
Стосунки у них зараз дуже складні. Андрій часто думає про те, що й шлюб дав тріщину, але на розлучення поки наважитися не може.
– Ну піду, – розмірковує він уголос, – квартиру залишу дітям. А толку? Як Людмила за неї платитиме, та й не працює вона. Дітей я не кину, і Людмила добре про це знає.
Мені шкода сина, не цінує його невістка зовсім, не на таку долю він заслуговує. Людмила сама робить все для того, щоб Андрій від неї пішов. Думаю, це просто справа часу.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
