– Дружині мого брата тридцять вісім років, а вона ніде в своєму житті ще не працювала, хоча освіта якась у неї є. Університет закінчила шістнадцять років тому і вийшла заміж. І всі ці роки сиділа у чоловіка на шиї. У неї навіть трудової книжки немає!
– Таня, ну так не можна! Якщо не працювала, то що, відразу погана, чи що? Я ось теж не працюю п’ятий рік, з дитиною сиджу. В садок спробували піти, і не вийшло! Може, і до школи доведеться сидіти, і в першому-другому класі, не знаю. Мене теж засудиш, як і свою невістку, так? Та ти й сама, до речі, з декрету виходити не поспішаєш, другого он народила…
На вулиці стояли дві молоді жінки років тридцяти і говорили про життя.
– Лізо, ми з тобою з дітьми сидимо, це інше! – продовжувала тим часом Таня. – А наша невістка навіть дитину не народила. Тому і розлучаються зараз, знайшлася жінка, яка Вадиму народить… Я завжди за збереження сім’ї та проти зрад, але тут навіть не знаю! До того все йшло…
– Слухай, а що вона робила шістнадцять років вдома, не працюючи? – зацікавилася подруга. – Просто так сиділа, чи що, з ранку до вечора? Дивно. А чому не народила? Не хотіла?
– Чому не народила, не знаю. Спочатку Вадим не хотів, вона не проти була. Потім він захотів, спробували навіть, але нічого не вийшло, а лікуватися і боротися за дитину вона не стала. Сиділа вдома, вела господарство. Вранці встане, каву зварить, чоловіка на роботу проводить, лягає і спить далі до першої години дня. Там чаю поп’є, в магазин сходить, ну підлогу витре, може, кілька сорочок попрасує. Вечерю приготує і чоловіка чекає.
Вона домувальниця ще та, щоб її з дому витягнути, це дуже постаратися треба. Ні подруг у неї, ні рідні близькою. Батьки далеко, вона з ними спілкувалася раз в рік, у свята.
– Слухай, мені щось твою невістку шкода стало. Скільки їй років, кажеш? Тридцять вісім? Нічого собі! Ні, ну це не старість, звичайно, але і не юність, коли ось так просто взяти і все почати з нуля. Куди вона зараз піде? У чоловіка молода жінка, дитина буде, нова сім’я. Усе попереду. А у неї – ні роботи, ні подруг, ні житла, ні грошей. Бідолашна!
– Не переживай за неї. Чи не бідолашна – це вже точно. Найприкріше, що за роки шлюбу брат квартиру купив гарну, двокімнатну, машину змінив, придбав ділянку і почав будувати будинок. А тепер все це потрібно буде ділити навпіл з колишньою дружиною, яка ні копієчки ні в що не вклала, уявляєш? Ось такі у нас закони!
– Все не зовсім так. Дружина вела господарство, напевно зі схвалення і згоди чоловіка. Сорочки йому прасувала, вечері готувала…
– Ну, знаєш! Без прасування сорочок він би якось обійшовся, без вечерь її теж голодним не залишився б. Мало того, що він її шістнадцять років утримував – і не на хлібі і воді, а на хорошому рівні! Одяг купував, взуття, у відпустку возив! А тепер повинен їй ще й половину нажитого віддати. Ось скажи, хіба це справедливо з її боку, взяти і забрати гроші, які вона не заробляла?
– Ну ти ж не думаєш, що вона відмовиться від своєї половини майна?
– Так я знаю, не відмовиться… Але це несправедливо! У брата дитина буде, йому тепер є про кого дбати.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
