У мене є рідна сестра Люба, старша за мене на 2 роки. Ми з нею дуже різні.
Колись мама переписала на нас будинок в рівних частинах, ми обоє тоді вже жили в місті у власних квартирах – у мене була двокімнатна, у сестри трикімнатна квартира.
Коли батьків не стало, Люба захотіла продати свою частину.
Я була проти того, щоб продавати батьківський будинок, але сестра наполягала, казала, що продасть свою половину чужим людям.
Тоді ми з чоловіком продали всі цінні речі, які були у нас, позичили трохи, і змогли викупити у сестри частку, щоб будинок не перейшов до чужих людей.
Люба все дивувалася, навіщо мені здався цей дім, адже жити я в ньому не збираюся.
Я пояснювала їй, що мені дорога пам’ять про наше дитинство, наших батьків, але вона не розуміла, про що я.
Сестра завжди була більш прагматичною, і дуже цілеспрямованою.
Відразу після школи вона поїхала в місто вчитися, потім знайшла роботу, вийшла вдало заміж, так там і залишилася.
Чоловік у сестри дуже заможний, в шлюбі у них народився син.
Жили вони дуже добре, щороку їздили на море відпочивати, сестра завжди носила дорогий одяг.
В село Люба не любила приїжджати, хіба що на великі свята. Вона знала, що я приїду до мами і все їй допоможу.
Я теж вийшла заміж і жила з чоловіком в місті, тільки жили ми значно скромніше, ніж моя сестра.
Тому нам було непросто викупити в неї її половину будинку, ми потім ще кілька років після того борги віддавали.
Але я дуже рада, що не віддала батьківський будинок чужим людям.
Я коли туди приїжджаю, відпочиваю серцем, набираюся якоїсь особливої сили.
Зараз мені 55 років, а сестрі моїй 57.
Два роки тому моя донька вийшла заміж і ми з чоловіком вирішили залишити їй нашу квартиру і переїхати в село.
Зробили там ремонт і стали жити, почали обробляти город, завели невелике господарство.
Нещодавно мені зателефонувала Люба, сказала, що хоче приїхати в гості, запитала, чи я не проти.
Ми домовилися зустрітися в неділю. Люба була дуже засмученою.
Розповіла, що вони з чоловіком розлучилися і вийшло так, що після розлучення вона залишилася практично без нічого, бо квартира належала чоловікові ще до шлюбу.
А ще, Люба втратила роботу і тепер не знає, що їй робити.
Сестра попросилася пожити певний час у нас в селі, поки вона придумає, що робити далі.
Ми з чоловіком порадилися і вирішили допомогти Любі. А хто їй допоможе, як не рідна сестра?
Я дуже радію, що в свій час я змогла зберегти наш родинний будинок.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.