Ще до нашого одруження з Дмитром, у мого чоловіка була своя власна хороша земельна ділянка недалеко від нашого міста, оформлені документи і дозволи на будівництво та вже залитий великий фундамент. Дмитро багато років мріяв про свій власний будинок.
Мама й тато його були люди зовсім незаможні, тому після одруження, ми стали жити в квартирі моїх батьків. Я єдина дитина в сім’ї, тому мої мама й тато завжди старалися для мене, в усьому допомагали мені.
Дмитро мій працював на хорошій роботі, непогано заробляв. Я працювала секретаркою у невеличкій фірмі, у мене зарплата була десь біля 7 тисяч гривень на той час.
Ми з чоловіком добре розуміли, що довго з батьками жити не можна, адже будуть діти, тай важко під одним дахом двом сім’ям, тому домовилися, що його гроші витрачатимемо на будівництво будинку, а мої на побут та продукти і все необхідне для життя.
Мої тато й мама теж підключилися активно до цього, адже що не зробиш для дітей, коли бачиш, що вони самі теж стараються у всьому. Тато з мамою самі оплачували комунальні платежі, купували продукти теж, мама іноді і на одяг мені гроші давала.
Загалом і ми і мої батьки на всьому економили, усі гроші вкладали в будівництво нашого дому.
Я всі ці роки хотіла дітей, але Дмитро постійно переконував мене в тому, що зараз це не на часі, потрібно спочатку будинок добудувати, а потім і про батьківство думати. Чоловік запевняв, що коли побудуємося, заживемо щасливо.
Гроші збиралися, відкладалися, а ми з чоловіком ще далі віддалялися одне від одного. Здавалося, що поступово той будинок ставав ціллю життя Дмитра. Наче нічого більше й не цікавило його особливо.
За 7 років такої важкої економії ми звели хороший будинок, зробили гарний ремонт. Ми вже стали думати про новосілля. А я пакувала речі в очікуванні нового життя, будувала мрії, мала сподівання на щасливе майбутнє.
Я уявляла, що ми заживемо по-новому, не потрібно буде кожну копійку економити, як це робили стільки років, а по хаті скоро бігатимуть малі дитячі ніжки, а я буду щасливою матусею. І це було схоже на правду, але без мене.
І в усій цій щоденній метушні, я навіть не помітила, як чоловік по тихеньку перевіз туди свої речі. А одного вечора зателефонував мені і сказав, що подає на розлучення, бо він зустрів іншу.
Дмитро просив мене зрозуміти, що всі ми люди, мовляв так вийшло, вона чекає дитину і залишити він їх не може. Будинок та ділянка на ньому, тому все справедливо, він сам на це заробив. Моєї жодної копійки туди вкладено не було. Чоловік намагався мене переконати, що мої гроші проїдалися, я жила з батьками на них.
Я навіть вже не пояснювала йому, що ми жили у моїх батьків, за мої з ними гроші, у мене просто забракло слів. Невже він цього не розумів? Я думаю, що йому все ясно, просто він тепер буде виправдовуватися по-своєму.
Я довго не могла повірити в те, що це реальність, здавалося, що це якийсь сон. А тут мені несподівано зателефонувала сусідка, сказала, що чоловік в будинку живе з іншою жінкою, вона вже дитину чекає, запитувала чи я знаю її. Але що я могла їй сказати?
Я не знаю що мені робити, як бути далі? Я досі не сказала про все своїм мамі й татові, не можу слів добрати? Як мені їм пояснити все це? Де мені поради шукати і чи можна ще щось зробити в моїй ситуації? Не знаю, чи можу я повернути гроші свої.
Фото ілюстративне.