fbpx
Життєві історії
Несподівано, чоловік сказав, що хоче пожити окремо і попросив, щоб я з дитиною поїхала до своєї мами. Я зібрала речі і поїхала в село. Так ми жили три тижні

Ми з чоловіком завжди вважалися взірцевою і щасливою сім’єю. Маємо хорошу і гарненьку донечку Світланку. Вона найдорожче щастя, яке ми маємо.

Але нещодавно мій чоловік, прийшовши ввечері додому, несподівано, сказав мені, що хоче трохи побути на самоті, розібратися в усьому та попросив нас з донечкою поїхати погостювати до моєї мами. Звісно мені було дуже дивно та неприємно чути такі слова від, здавалося б, рідної людини, але все ж я його зрозуміла та поїхала.

А все якось почалося з того, що коли народилася Світланка я перестала все встигати. Вона у нас з дитинства має досить непростий характер, частенько занедужує та постійно вередує. Любить, щоб носили її на руках, постійно гралися з нею лише та не відходили ні на крок від мене. Тому весь день я приділяю увагу своїй донечці та часто не встигаю приготувати їжу та прибрати у квартирі, як це вдавалося мені колись, не говорячи вже про те, щоб помити голову чи привести себе до ладу.

І згодом, з кожним місяцем моєму чоловікові це почало набридати. Він говорить, що коли приходить додому, то хоче бачити, щоб в квартирі було чисто, повний холодильник смачних страв та гарну доглянуту дружину. Антон, на жаль, не розуміє напевно, що таке бути мамою. А точніше сидіти вдома з ранку до вечора удвох з дитиною.

Звісно, зі сторони це здається доволі легко та просто: ти доглядаєш за дитиною і можеш паралельно займатися своїми справами, здається, що нічого складного в тому немає, але це лише на перший погляд. Але так це відбувається тільки в мріях. В житті це велика та важка робота — бути мамою.

Але все ж я послухала свого чоловіка та поїхала до мами. Звісно моя ненька не була в захваті від такого вчинку мого чоловіка. Та все ж вона мене любить і приймає будь-яке рішення прийняте мною.

Ми жили так разом у селі з мамою та малою дитиною приблизно три тижні. Я звісно дуже скучала за Антоном, нічого не розуміла. Та й він мені телефонував за день по кілька разів і цікавився нами та нашими справами, питав про доньку та її самопочуття. Я відчувала, що він також за нами скучив та чекає вже вдома.

І ось через три тижні так і сталося. Приїхав Антон до мами й забрав нас додому. Мама моя, щиро кажучи, була дійсно проти того, щоб ми їхали й вмовляла мене не повертатися до чоловіка, бо він зі недобре вчинив. Та я сподіваюся, що це був останній його такий вчинок і подібного більше не повториться. Хоча до кінця не усвідомлюю з якою ціллю він це зробив, можливо думав мене так чомусь навчити.

Хоча мама була проти, я зібрала наші речі і поїхала додому, дуже сподіваюся, що таке більше не повториться.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page