fbpx
Життєві історії
Нещодавно я зайшла до сестри, а вони з чоловіком просто так замовили собі на вечерю суші. Я як глянула на чек – а там більше тисячі гривень. Нічого собі сестричка вечеряє, я таке навіть на свята собі б не дозволила, не те, що просто так. Але їм на їжу не шкода витрачати грошей, вони на цьому не економлять. Мені здається, що витрачати великі гроші на їжу – нерозумно, так вони ніколи нічого собі не накопичать

Моя сестра постійно скаржиться, що їй грошей не вистачає. А я точно знаю, що заробляє вона більше, ніж я, а я намагаюся жити так, щоб мені на все вистачало. Зарплата, я вважаю, у неї непогана, близько двадцяти тисяч, у її чоловіка теж приблизно так само. У наш час цілком нормальні гроші! При цьому вони в кінці місяця абсолютно на мілині, буквально ось копійки по кишенях збирають.

Все витрачають, нічого собі не складають. І нажитого не видно. Про що взагалі думають? Квартиру вони знімають, платять за неї пристойні гроші, але навіть після цього у них залишається чимала сума з двох зарплат, яку вони просто проїдають. Як то кажуть, спускають гроші в трубу.

Я живу значно скромніше, і отримую менше, але мені на все вистачає. На продукти я принципово витрачаю мінімум. І навіть не тому, що кошти обмежені, просто мені шкода витрачати їх на їжу. Адже наїстися картоплею і макаронами можна нітрохи не гірше, ніж омарами, ролами і чорною ікрою.

Ну який сенс платити більше за той же результат, який, до того ж, через кілька годин все одно буде в каналізації. Їжа – це викинуті гроші! Ну а що, хіба не так?

Я завжди купую найпростіші дешеві крупи, чай, трохи курки, хліб, молоко, кефір, морква з цибулею. Зрідка дозволяю собі купити сир, сир, сезонні фрукти – кілька яблук або апельсин. М’яса не їм, на ковбасні вироби, вершкове масло, цукор, яйця беру рідко.

Сестра з чоловіком живе зовсім по-іншому. Отримавши зарплату, йдуть в найближчий супермаркет і набирають повний кошик делікатесів – не гірше, ніж на Новий рік. В візок, не дивлячись, кидають все, що хочеться – гарне охолоджене м’ясо, екзотичні фрукти, червону рибу, який-небудь балик, сир і ще якісь фрукти. І взагалі на їжу протягом місяця в родині сестри йде кругленька сума.

Замовляють піцу і суші, купують тістечка, дороге морозиво, обідають в кафе, отоварюються в фермерському магазині «якісними» продуктами. Я як побачила, скільки її помідори коштують, ледь не впала.

– Навіщо ти такі дорогі купуєш? Он, в нашому мережевому супермаркеті помідори по акції можна взяти! – раджу я сестрі. А вона мені каже: – Та хіба ж там помідори? Їх їсти неможливо! Ні смаку, ні запаху!

Не знаю, як на мене – цілком нормальні помідори! Я беру, мені подобаються!

Нещодавно я зайшла до них ввечері, а вони просто так замовили собі суші. Я як глянула на чек – а там більше тисячі гривень. Нічого собі сестричка вечеряє! Я таке навіть на свята собі б не дозволила, не те, що просто так. Але їм на їжу не шкода витрачати грошей, вони на цьому не економлять.

Але я вважаю, що треба якось вчитися собі відмовляти хоч у чомусь. Так вони ніколи не будуть мати грошей. Але сестра, здається, цього не розуміє.

– Ну чому не купити щось собі, якщо хочеться, і гроші є? – каже вона. – Навіщо собі відмовляти? Ну, заощаджу я кілька тисяч в місяць, сидячи на макаронах, і що? Квартиру на ці гроші все одно не куплю. То який сенс?

Я залишилася при своїй думці, для мене витрачати великі гроші на їжу – нерозумно.

Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.

facebook