fbpx
Життєві історії
Нещодавно я їздила в торговий центр, треба було закупитись перед Новим роком. Про те, що я туди збираюся, я говорила, раптом комусь щось там було б потрібне. Всі тоді промовчали, я й поїхала сама. Після закупівлі вирішила заїхати до батьків, все одно по дорозі

З моєю сестрою Олександрою у мене дуже дивні стосунки. Зрозуміти її, чесно кажучи, дуже важко. Вона навіть якщо щось і хоче, то мовчить, а я маю здогадатися, що вона хоче.

Олександра вважає, що просити в кого щось – це неправильно, отакий у неї характер. Для неї краще мовчки сидіти і чекати, коли хтось сам здогадається, що їй потрібно і принесе на блюдечку. Але цього не відбувається, і сестра постійно ходить ображена та скаржиться, що їй не допомагають.

Такою вона є ще з дитинства. Я в магазині попрошу у батьків шоколадку, а Саша мовчить. Батьки купували дві шоколадки – мені та сестрі, щоб нікому не було прикро. Ми приходили додому, я раділа, а Саша засмучувалася, бо вона взагалі хотіла морозива.

У дитинстві це виглядало мило та кумедно. Але з часом нічого не змінювалася і така поведінка почала втомлювати. Всі намагалися донести до Олександрі просту думку: якщо потрібна допомога чи тобі щось хочеться, то треба говорити про це. Тільки тоді тебе люди зрозуміють та допоможуть. Вгадувати твої бажання та потреби ніхто не зобов’язаний. Але до сестри не доходило. І досі не доходить.

Півроку тому сестра повідомила, що чекає дитину. Ні про яке весілля не йшлося, ми взагалі досі не в курсі, що відбувається. Сама сестра на запитання відмовчується.

Я одружена, є дитина. Ми з чоловіком живемо окремо, я вже вийшла з декрету та працюю. Олександра ж зараз мешкає з батьками. Вона вже вийшла в декрет і грошей на оренду житла у неї немає. Знаючи характер дочки, мама з татом не чекали, а відразу запропонували їй переїхати до них.

Нещодавно я їздила в торговий центр, треба було закупитись перед Новим роком. Про те, що я туди збираюся, я говорила, раптом комусь щось там було б потрібне. Всі тоді промовчали, я й поїхала сама. Після закупівлі вирішила заїхати до батьків, все одно по дорозі.

П’ємо чай, я розповідаю, що купила, що мені сподобалося. А Олександра все сидить і дметься. Запитала, що не так, підозрюючи, що вона мені відповість.

– Могла б і мене з собою покликати.

– Саша, я казала, що поїду, ти могла б сказати, я б за тобою заїхала.

– Могла б і здогадатися, що мені скоро народжувати, а я ще нічого не купила!

Ось звідки я маю знати, купила вона щось чи ні? Адже це так просто – озвучити, що тобі потрібно. Гаразд, можу зрозуміти, коли чужі люди навколо, можна засоромитися, але я їй не чужа, як і батьки. Але ж ні, спочатку вона мовчить, а потім ображається.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page