fbpx

Нещодавно я в лікарню потрапила, і коли виписувалася, просила, щоб донька з зятем за мною машиною приїхали, бо автобусом незручно в село добиратися, я була ще доволі ослабленою. Та донька мені сказала, що вона не може, бо у свекрухи день народження, а вона пообіцяла, що буде. – Мамо, зрозумій, незручно якось виходить – ми з свекрухою давно про це домовились. А тобі я таксі оплачу, – сказала мені донька. Я в тому таксі їхала, і всю дорогу проплакала. Оце я дожилася, що день народження свекрухи важливіше за рідну матір, яка пролежала в лікарні два тижні

Свою єдину доньку ми з чоловіком ростили як квіточку, пилинки з неї здували, може, ми і не дали їй чогось надзвичайного, але все, що від нас залежало, ми їй забезпечили.

А тепер ми дожилися до того, що рідна дитина нас соромиться. Спочатку я думала, що мені це здається, але зараз я впевнена, що саме так воно і є.

Живемо ми в селі, не багаті, але і не бідні. Маємо свій власний будинок, в якому ми з чоловіком зараз проживаємо самі, і збудували ще один будинок поряд – думали, буде для доньки, як вона заміж вийде. Які ж батьки не мріють, щоб їхня донька на старість була біля них?

Але у нашої Юлі були на життя інші плани. Вона поїхала в місто вчитися, і там і залишилася. Додому не хотіла приїжджати навіть на вихідні.

Та ми все ще сподівалися, що донька передумає, адже для кого ми такий будинок збудували?

Проте, Юля вийшла заміж і категорично відмовилася від переїзду в село до нас. Ще б пак, її шлюб, можна сказати, виявився дуже вдалим.

Мій зять – теж єдиний син у своїх батьків. А свати мої виявилися дуже заможними людьми. До того ж, сваха ще дуже сучасна, і цим вона прихилила до себе мою доньку. Вони всюди разом: і у відпустку, і по магазинах, радяться одна з одною з будь-якого питання. А мене для доньки наче не існує.

Нещодавно я в лікарню потрапила, і коли виписувалася, просила, щоб донька з зятем за мною машиною приїхали, бо автобусом незручно в село добиратися, я була ще доволі ослабленою.

Та донька мені сказала, що вона не може, бо у свекрухи день народження, а вона пообіцяла, що буде.

– Мамо, зрозумій, незручно якось виходить – ми з свекрухою давно про це домовились. А тобі я таксі оплачу, – сказала мені донька.

Я в тому таксі їхала, і всю дорогу проплакала. Оце я дожилася, що день народження свекрухи важливіше за рідну матір, яка пролежала в лікарні два тижні.

Було ще багато випадків, коли донька демонструвала те, що їй свекруха важливіша за мене.

Це зрозуміло, сваха моїй доньці дорогі подарунки купує, за кордон її з собою бере. А що я? Я ж їй нічого, крім своєї любові, виходить, дати не можу.

Хоча ні, для доньки у мене приготовлений будинок, але жити вона в ньому не бажає.

Юля якось натякнула, що було б добре продати цей будинок, бо він їй не пригодиться.

Та продавати я не спішу з кількох причин. Перша – будинок знаходиться на моєму городі, і я не хочу, щоб чужі люди, які його придбають, ходили потім по моєму подвір’ї.

Друга причина – ще невідомо, як у доньки життя складеться. Дай Бог, все буде добре. Але ж у житті всяке буває. Якщо що, куди вона повернеться? Як кажуть –”не кажи гоп поки не перескочиш”.

Мені дуже прикро через те, що донька так і не оцінила нічого, що я для неї зробила.

Як тепер з нею спілкуватися? Адже вона у нас єдина дитина…

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page