В родину чоловіка я відразу влилася, ми добре ладнали з його рідними, стали, можна сказати, одною сім’єю. Тому допомагати їм при нагоді я вважала своїм обов’язком. У чоловіка є молодша сестра Валерія. Все якось у неї складається не так, як треба.
З університету, за навчання в якому платили батьки, її відрахували після другого курсу. Свекор сказав, що шанс вони їй давали, вона не скористалася, тепер нехай сама вчиться, якщо з’явиться бажання, а він спонсорувати цей захід більше не стане.
Відправили Валерію на роботу, тому що просто так її утримувати батьки відмовилися. Говорили, що поки вона вчилася, вони готові були їй допомагати фінансово, а раз вона тепер нічого не робить, то нехай на життя заробляє сама. Дівчина влаштувалася в якийсь бар на посаду офіціантки або бармена. Ніби як все в родині вляглося.
Ми з чоловіком хоч і жили окремо, але новини до нас доходили, свекруха ділилася з сином переживаннями, а він уже розповідав мені. Сестру він любив, і щиро за неї переживав. Валерія працювала, продовжувала жити з батьками, але це не заважало їй жити своїм життям. І одного разу вона всім повідомила, що чекає дитину. Про заміжжя не йшлося.
Свекруха засмутилася, бо тягнути дочку і внука належало їм з чоловіком, адже про батька дитини нічого невідомо, а Валерія залишилася без роботи. Тоді мій чоловік спробував заспокоїти маму, сказавши, що ми теж будемо допомагати. Зрештою у нас самих дитина є, а значить і купа дитячих речей, які нам вже не потрібні. Я хотіла відкласти для другого, але було вирішено, що потім ще купимо, Валерії зараз все це потрібніше.
Коли дівчина народила, ми вже перевезли до свекрів все, що на перший час треба: коляску, пеленальний столик, купу одягу, пелюшки та інші дитячі дрібнички. Речі не нові, але в дуже хорошому стані. Я все випрала, попрасувала і акуратно склала.
Потім мене кілька разів Валерія просила посидіти з малюком, тому що їй потрібно було кудись. Я поки в декреті, тому вдома завжди. Звичайно, було не дуже зручно, але я йшла допомагати.
– От щоб я без тебе робила, – щебетала Валерія при зустрічі.
Я відповідала, що на те ми і сім’я, щоб допомагати один одному.
Нещодавно я перебирала шафу і знайшла свої речі, які носила під час очікування дитини. Зараз вони на мене великі, а ось на розмір сестри чоловіка дуже навіть підходили. Там була навіть майже нові речі, які я надягала всього по одному разу, в тому числі і пальто.
Я вирішила, що відвезу речі Валерії, їй зараз вони потрібні. Зібрала пакет, купила фруктів, взяла сина і ми пішли в гості. Зустріла мене свекруха біля під’їзду, вона як раз з магазину поверталася.
У квартиру ми намагалися зайти тихо, свекруха сказала, що Валерія в цей час дитину укладає. Свекруха відразу з порога забрала мого сина до себе в далеку кімнату, щоб він не шумів в коридорі. Я ж пішла до кімнати Валерії, щоб покликати її і віддати речі.
Підходячи до кімнати, я почула, що Валерія з кимось по телефону розмовляє. І в цій розмові я почула своє ім’я. Зовиця скаржилася на те, що ми віддаємо їй настаріші речі. Ні коляска їй не подобається, ні одяг, каже, брат би нове купив, але невістка, тобто я, не дозволяє йому витрачати на мене гроші.
Потім вона перейшла на якусь іншу тему, а я стояла і обтікала. Ось так і допомагай, дуже неприємно, адже я це робила від чистого серця, та й речі всі в ідеальному стані.
Щось з’ясовувати чи доводити я не стала, посиділа у свекрухи, чай попила, вона з онуком погралася. Ми не засиджувалися, я сказала, що у нас ще справи, взагалі по дорозі зайшли. Пакет з речами я забрала, краще віддам в церкву, або безкоштовно через інтернет.
Валерія мені кілька разів телефонувала з проханням посидіти з дитиною, але я відмовлялася, сказала, що у мене немає часу. Псувати стосунки я з нею не буду, не бачу сенсу, але і допомагати більше не стану взагалі ні в чому.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
