fbpx
Життєві історії
Нещодавно я отримала повідомлення, що маю з’явитися до юриста. Я навіть не думала туди йти, гадала помилилися. А потім побачила там його прізвище і вирішила, що маю піти, але мамі не сказала

Не так давно мені прийшло якесь дивне повідомлення про те, що я повинна прийти до юриста, там була вказана адреса, дата та час. Спочатку я трохи здивувалася, нічого зовсім не розуміла, адже ніяких угод не оформляла у свої 33 роки, та вирішила піти на зустріч, адже повідомлення це було зовсім непросте і мені хотілося дізнатися, що за цим всім стоїть.

Так, я тоді якраз дізналася, що не стало мого рідного батька, якого я жодного разу за стільки років не бачила, але отримала від нього вельми хорошу спадщину за складеним батьком заповітом, я такого ніколи навіть очікувати не могла. Для мене це було наче якийсь сон.

Так сталося, що мій рідний батько залишив мою маму саму, як тільки дізнався, що вона чекає дитину, можна сказати, відвернувся від неї на той час.

Вони обоє були зовсім молоді, і він був не готовий до свого батьківства і такої серйозної відповідальності, що тато навіть змінив місто проживання, аби його ніхто нічого не запитував і мама нічого в нього не просила і на жодну допомогу не розраховувала, а про гроші й тим більше не йшлося, мама залишилася на одинці зі своїм становищем.

Моя матуся, по правді кажучи, дуже велика молодець. У такій ситуації вона не розгубилася зовсім і змогла взяти себе в руки та стала дуже хорошою та відповідальною матір’ю, хоча була на той час без чоловіка, не дивлячись на свій досить таки юний вік.

Хочу сказати про те, звичайно, що в той час це було важко і багато людей її засуджували за це, не розуміли зовсім. Але вона давала всім тверду відповідь, що й сама впорається без допомоги інших людей, раз так доля склалася у неї непросто, тому їй і все вирішувати самій. Мама моя людина досить відповідальна і тоді такою ж була.

Мама таки записала мене на прізвище батька, тому я з дитинства знала, що у мене десь є рідний татусь, який не зміг мене прийняти і якому до мене немає зовсім ніякого діла, я йому зовсім чужа людина.

Незабаром в нашій родині з’явився вітчим, який і замінив мені рідного батька в повній мірі. Я ніколи не відчувала браку любові, турботи та уваги від нього. Він виявився дуже хорошою людиною. Лише прізвище в свідоцтві про моє народження видавало те, що я йому нерідна дитина, а зовсім чужа людина.

Роки минали і з віком я, звичайно, дізналася про те, хто мій справжній батько і трохи назбирала різних історій про його життя. Виявилося, що він так і не зумів створити свою сім’ю, в кінці залишився сам. Так, жив то з однією, то з іншого, але була у нього доля, напевно така, що він таки залишився сам. Дітей, крім мене, у нього не було, не склалося у нього з сім’єю жодного разу.

Одного разу я намагалася з ним зв’язатися, адже вдалося знайти номер телефону його, але мій рідний батько навіть не захотів зі мною розмовляти. Мамі про все це я ніколи не розповідала, не хотіла її засмучувати, адже в душі дуже добре розуміла її. Вона завжди з сумом в очах згадувала про ці стосунки, і було видно, що так і не змогла пробачити батька за те, що він пішов від неї у такий непростий момент в її житті.

Так ось, що стосується спадщини. Я виявилася єдиною законною спадкоємицею, яка мала право на майно мого рідного батька. А це не якийсь там антикваріат або щось в цьому роді, якийсь непотріб, а досить таки хороша квартира. Свого власного житла я й досі не маю. З чоловіком вже років п’ять збираємо на свій власний дах над головою, але нам далеко до фінішу, зараз дуже непрості часи для заробітків. Весь цей час ми, разом з дитиною, живемо в маминій двокімнатній квартирі і сказати, що нам тісно, ​​це нічого не сказати.

Я не буду приховувати, що я щиро зраділа цій новині. адже цей спадок може повністю змінити моє життя і життя рідних мені людей. У місті, в якому жив батько нерухомість цінується набагато дорожче, ніж у нас, і я могла б за його однокімнатну квартиру купити собі цілий будинок. На радощах, я все розповіла матері і вітчиму, адже дуже надіялася, що вони щиро порадіють за мене, бо це ж дуже гарна новина, я теж би раділа за свою дитину.

Мамина реакція була не настільки радісною, як моя, на мій привеликий подив. За її словами, вона нічого не хоче від того чоловіка, який її зрадив багато років тому. Мама сказала, що забула про нього назавжди і хоче, щоб і я так зробила, щоб нічого навіть н нагадувало нам про нього.

Мама моя категорично проти того, щоб я погоджувалася на спадщину. Але ж, хіба можна розкидатися таким дорогим майном, це ж ціла квартира? Зараз такий непростий час і хтозна чи я взагалі колись зможу заробити гроші на своє власне житло. Адже, якщо я її не заберу, так вона просто відійде державі і на цьому все. Але ж я маю право на цю квартиру. Нехай вона стане компенсацією за всі роки, в яких був відсутній мій рідний батько, адже я була позбавлена його уваги і турботи стільки багато років. Це ж така можливість!

Щиро кажучи, я вважаю, що не моя мама має вирішувати це. Так, вона ображається на батька. Але ж у мене не було тата, рідний батько про мене не піклувався, тому я маю повне право отримати від нього якусь допомогу хоч зараз. Ну хіба не так?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page