fbpx
Життєві історії
Нещодавно я до нотаріуса ходила, оформляти заповіт. Все своє майно я залишила своїм синам. Поділити все на двох у рівних частинах вони і без мене могли, але я хочу, щоб більша частина майна дісталася саме моєму молодшому синові, адже в нього дуже хороша дружина. Синам я не сказала нічого, самі дізнаються, коли прийде час

– Ось я таку велику та важливу справу вже зробила минулого тижня, – розповіла своїй сусідці Катерина Степанівна. – Пішла все-таки до нашого нотаріуса, і таки оформила свій заповіт. Ось! І синам своїм я вже встигла сказати про це, обом, доречі. Нехай знають, що є документ вже на майно. Ні, ну я, звичайно, ще сподіваюся багато років радіти життю і жити щасливо, мені зараз всього 68 років. Але поки все у мене добре, подумала, що потрібно привести ці важливі справи в порядок, як всі розумні люди роблять.

– Так і правильно ти вчинила, тут я цілком погоджуюся з тобою! – погодилася сусідка з Катериною Степанівною. – Навпіл все поділила, так? Між двома своїми синами?

– Ні, звичайно. Навпіл би вони і самі без заповіту мого поділили і без моїх настанов. А я ось саме хочу, щоб більша частина майна дісталася моєму саме молодшому синові і його сім’ї. Тому що старший мій син не заслужив цього, я так вважаю.

У Катерини Степанівни двоє дорослих дітей – сини, вже дорослі. Обоє вони живуть окремо, одружені, у старшого двоє школярів, молодший з дружиною теж з дня на день чекають на народження другої дитини. Обоє працюють і мають кредит на житло.

Але справа тут така склалася: якщо з невісткою молодшого сина Катерина кращі подружки, то з дружиною старшого сина зовсім у неї не склалося ще з початку.

– Це моя така велика проблема, весь час зараз думаю і зрозуміти не можу, в чому я перед старшою невісткою завинила? – розповідає Катерина. – Начебто я нічим ніколи її не ображала, навпаки, завжди старалася, щоб у нас все добре було. Але мені з самого початку ясно дали зрозуміти, що моєї присутності не раді. Перші роки їхнього спільного життя приготую щось смачненьке завжди, несу їм швиденько, пригостити хочу. «Ой, ми таке не їмо!» Передачу по телевізору якусь захочу з нею обговорити: «Ми таке не дивимося!» Вся з таким гонором, ходить з задертим носом. Якусь хустину її подарувала гарну, а потім випадково побачила, що вона у смітнику у них валяється.

– Нічого собі! А ти не запитала у неї потім чому вона її викинула?

– А навіщо щось питати? Все і так зрозуміло, подарунки мої не потрібні. Онуків мені теж не давали принципово спочатку. Раптом щось не те дам їсти їм, що батьки дають, не так скажу, все правильне виховання зіпсую. Дивно, якось своїх дітей виростила сама і нічого, виросли самостійними людьми.

Коли одружився другий син, Катерина, навчена непростим досвідом спілкування з першою невісткою, поставилася до невістки трохи насторожено, намагалася мало спілкуватися і не набридати своєю присутністю. Однак дружина молодшого сина швидко розтопила льодок недовіри з боку свекрухи, найшла сама з нею спільну мову.

– Така мила, усміхнена, товариська, так спілкувалася зі мною щиро. Завжди розповість все, в гості покличе до себе, пригощає чимось смачненьким. Я її навчила свій фірмовий борщ варити, так у неї так виходить – краще, ніж у мене! Вона взагалі молодець така, господиня дуже гарна, таких ще пошукати потрібно. Вдома в них завжди справжній порядок, чистота, навіть зараз, коли вона вже чекає дитятко. Завжди цікавиться здоров’ям, запитує, чим допомогти, говорить, що я в них вдома завжди бажаний гість. Коли у сина день народження, завжди з ранку мені дзвонить невістка меншого і вітає з іменинником. Спасибі вам, каже, Віро Сергієвно, за сина, такого гарного чоловіка виховали. Так приємно, просто не передати.

– І внук від молодшого сина вам ближче, мабуть?

– Ну звичайно! А зараз дружина молодшого сина ще внучку мені народить, ото мені справжня родина, лише вони горнуться до мене.

Але про заповіт Катерина своїм синам поки не розповідає, не хоче, щоб старший син ображався на неї. Дізнається, коли пора прийде.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – dim.lviv..

You cannot copy content of this page