Якось Микола повернувся з роботи пізно і сказав, що його батькам його важко в селі, обоє старенькі вже, самі робити нічого не можуть, якось потрібно допомагати їм. У мене зі свекрами весь час були хороші стосунки, тому я розуміла, що доглядати їх будемо ми, адже Микола їх єдиний син.
У шлюбі ми з чоловіком живемо 7 років. У нас є двоє дітей. Живемо ми в моїй трикімнатній квартирі, яку мені купили батьки. А два роки тому не стало моєї бабусі, вона залишила мені однокімнатну квартиру. Ми з Миколою здавали її в оренду. Коли постало питання, де розмістити батьків мого чоловіка, я запропонувала якраз цю квартиру. Чоловік з батьками зраділи і вже незабаром ми перевезли батьків з села в місто.
Всі ми жили добре, допомагали свекрам. А потім, несподівано, я дізналася, що мій чоловік зустрів іншу. Про це мені розповіли знайомі, а я ні про що навіть не здогадувалася. Я сказала Миколі, щоб він збирав свої речі і йшов. Чоловік пішов, сказав, що добре, що я знаю правду, адже та жінка – його доля, він щасливий там.
А я згодом дізналася, що вони часто зустрічалися в тій квартирі, де живуть батьки Миколи. Виходить, що свекри все знали, але нічого мені не розповідали. Я прийшла до них і сказала, щоб з’їхати з моєї квартири. Я не розумію, чому вони так вчинили, адже я добре ставилася до них, навіть комунальні сама платила, поки вони жили тут. Батьки чоловіка стали просити, щоб я пошкодувала їх, адже їм немає куди йти. Хату вони, виявляється, продали давно, грошей майже не залишилося, адже на частину вони жили, а частину віддали Миколі, хоча він нічого мені про це не говорив, виходить витратив їх.
Але я не розумію, чому я маю шкодувати чужих мені людей? Чому вони не пошкодували мене, коли їх син зустрічався з іншою? Хіба я маю вибачати їх, коли вони не думали про мене?
Фото ілюстративне.
