Ми з чоловіком Романом разом живемо у шлюбі вже 5 роки. Відносини у нас склалися в сім’ї хороші, а це не завжди так було між чоловіком та дружиною, і всі фінансові питання, які у нас виникають, ми звикли вирішувати спільно з ним. Я ніколи не дозволяла собі занадто багато, і жити за рахунок чоловіка – це не про мене.
Іноді навіть, коли у нього були тимчасові фінансові труднощі і нам не вистачало грошей на життя, я часто брала додаткові зміни на роботі, і працювала без вихідних, щоб в нашій родині було все добре.
Нас обох з Романом дуже засмучує саме той факт, що у нас немає свого житла. І поки воно у нас не з’явиться, ми навіть дітей поки не народжуємо, адже розуміємо, що тоді буде зовсім нелегко. На орендованій квартирі ми не можемо відчути себе «як вдома» – немає впевненості в завтрашньому дні, і відсутня будь-яке бажання покращувати чужі квадратні метри, адже ми це будемо робити безкоштовно для когось своїм власним коштом, ми не можемо зробити навіть невеличкий ремонт у ній, адже з неї нас можуть попросити піти в будь-який момент.
Чоловік мій – все життя жив у нашому місті, і у його батьків є кілька квартир. Коли свекри здавали «зайву» свою невеличку квартиру в оренду, щоб мати додатковий дохід до пенсії, то я навіть і думати не могла про те, щоб зазіхнути на неї і попроситися в неї жити (я віддаю собі звіт в тому, що квартира купувалася за їх важко зароблені гроші, і що ми з чоловіком в її купівлю нічого не вкладали). Я добре розуміла, що якби батьки Романа хотіли б нам допомогти, то вони відразу б запропонували нам там жити.
Однак потім я дізналася, що свекор та свекруха збираються цю квартиру переписати на свою дочку, і тут вже не змогла залишитися осторонь цієї ситуації: з чого це раптом така несправедливість?
У батьків мого чоловіка є двоє дітей, і вони обоє – спадкоємці, так з якої радості їхня улюблена донька буде жити на всьому готовому, в той момент, коли ми з їхнім сином повинні будемо бігати по орендованих маленьких чужих кутках або виплачувати все життя кредит?
Чоловік, коли дізнався цю новину, промовчав, він не хотів нікому нічого говорити, і не став вести якісь розмови чи суперечки зі своїми батьками, а я мовчки пробачити це не змогла.
Мені якось прикро за все це. Всі свої думки з цього приводу я висловила своїй свекрусі, і її улюбленій донечці, адже вбачала в цьому дійсно велику несправедливість. Вони у відповідь стали мені говорити, що я корислива людина і думаю лише про гроші і про себе, і сказали, що я можу до них більше не приходити, поки не вибачусь за свої слова. Батьки чоловіка вважають, що самі вправі розпоряджатися своїми коштами, а я не маю до них ніякого відношення зовсім.
Чоловік ображається мене за те, що я влаштувала суперечку з його ріднею, що влізла туди, куди мені взагалі немає ніякого діла. Сказав: «Раз мої батьки самі заробили на свою нерухомість, то і розпоряджатися нею можуть, як захочуть, я не маю права на їх гроші». Просить мене більше не піднімати цю тему, і навіть натякає на те, що непогано було б, якби я вибачилася перед його мамою та сестрою за те, що наговорила.
Я така здивована від того, що відбувається, і не розумію, як Романові вдається зберігати спокій при тій ситуації, яка склалася в його родині. Невже йому не прикро за те, що батьки готові все віддати доньці, в той час, коли до нього їм зовсім байдуже? Але ж головне – коли щось потрібно його батькам, то вони просять про послугу саме його, свого сина, а не свою улюблену доньку, і він мчить до них швидко, навіть якщо у нього єдиний вихідний на цьому тижні. Роман жодного разу їм ні в чому не відмовив.
Загалом, я не знаю, як буду надалі спілкуватися зі свекрами і зовицею, а також чи варто це взагалі робити. А зараз ще й трохи на чоловіка свого образилася за те, що він такий, і не може відстояти своє право на частину тієї квартири. Через його принциповість нам доведеться багато років важко працювати, і виплачувати кредит до кінця свого життя. А сестрі його буде все готове. Але я не знаю, що маю зробити, щоб теж мати якесь право на майно свекрів, адже мій чоловік – теж їх дитина.
Фото ілюстративне.
