Я, щиро кажучи, завжди мріяла мати дружну сім’ю, де не було б зрад та образ, а життя буде спокійним і яскравим, я сама все готова була робити для цього.
Якщо говорити відверто, то мені практично завжди хотілося, щоб моя сім’я стала повною протилежністю тієї сім’ї, що була у мене в дитинстві. І коли я зустріла свого чоловіка Устима, мені здавалося, ніби я досягла цієї мети, я тоді літала, немов легка і світла хмаринка, від щастя.
У нас правда все було добре кілька перших років після весілля і нічого не віщувало біди у нашій сім’ї. Однак тепер я знаю, що він мені зраджує, а сказати йому щодо цього я нічого не можу сама, така склалася в мене ситуація. А що я скажу?
Мої подружки, яким я розповіла про своє становище, кажуть, що я просто сама винна у всьому і мені подобається таке життя, подобається коли мене шкодують, але це не так.
Насправді я просто розумію, що зараз нікуди не зможу влаштуватися в своєму віці, а дітей годувати треба, ще й зараз такі часи важкі. Справа в тому, що відколи я вийшла заміж, я була домогосподаркою і не змогла знайти жодних практичних навичок, які б змогли мені забезпечити гідне життя з дітьми на майбутнє.
Так, я можу піти від свого чоловіка, залишивши дітей у нього, але який же я матір’ю тоді буду?
Якщо я так зроблю, то мене до кінця життя будуть вважати не зрозумій ким і ніколи не приймуть назад у своє життя мої рідні діти. Більше того, я і сама не зможу після цього дивитися їм в очі і вони точно так же не приймуть мене, тому що я їх залишу ще малими дітьми, відмовлюся від них, хоча і на деякий час. А жити з ними в бідності, не даючи їм при цьому ніяких можливостей для подальшого розвитку, теж поганий вибір.
Мої подруги кажуть, що я можу і маю повне право піти від свого чоловіка. А діти зрозуміють мене, коли виростуть. І частково, звичайно, вони мають рацію. Однак мені від цього не легше і часом здається, що все життя я прожила даремно.
Я розумію, що зможу знайти якусь роботу, без гарних навичок, але заробити на нормальне життя з двома дітьми я точно не зможу.
І хоча я ніколи не вважала, що гроші є головним в житті, але любов нічого не варта, якщо ми з дітьми будемо жити в бідності. Мій чоловік же при цьому не стане мені допомагати, а тільки змиритися з тим, що я пішла, можливо, навіть з полегшенням зітхне, адже у нього вже є інша.
Проте, я не втрачаю надії і сподіваюся на краще. Моя мати може іноді допомагати мені з грошима, тому при розлученні я спокійно зможу забрати дітей до себе на деякий час. І цей час, коли мені мама ще зможе допомагати, поки вона ще не зовсім старенька, доведеться присвятити пошуку хорошої роботи.
Можливо, я навіть зможу знайти нову роботу в найближчий рік, яка дозволить мені гідно жити поруч зі своїми дітками. Плюс завжди можна покластися на аліменти.
Порадьте мені, будь ласка, якщо хтось був на моєму місці. Чи зможу я одна заробити гроші для себе і дітей у цей непростий час, щоб жити в гідних умовах і не мати потреби в елементарних речах. Чи краще мовчати про те, що я знаю про зраду чоловіка і жити й далі життям в достатку, адже чоловіка теж влаштовує це? Чи стане легше комусь, якщо я розлучуся і піду в нікуди?
Фото ілюстративне.
