Ще навесні зателефонувала нам сестра мого чоловіка Петра з села, вона з батьками там живе.
Світлана просила позичити 7 тисяч гривень, сказала, що сидять зараз без грошей, а татові потрібно обстежитися, бо справи не дуже хороші.
Я жодного разу не забороняла чоловікові допомагати своїм батькам, все чудово розумію, знаю, що вони вже старенькі, живуть в селі, пенсія теж не велика, у наш час прожити на такі гроші непросто, особливо, коли половину в аптеку відносиш.
Того разу теж ми з Петром ось так між собою порадилися і вирішили позичити гроші сестрі.
Того дня Петро відпросився з роботи, я наготувала різних страв, він поїхав в село, віддав гроші та провідав батьків.
Час минав. А Світлана грошей віддавати не поспішала, хоча вже місяці минули, але я не знала, як про це з нею говорити, адже вона хоч і сама ніби і позичила гроші, але ж ніби як для тата, тобто для батька мого чоловіка. Ні я, ні Петро про гроші ці з його рідними не говорили, вирішили просто чекати.
А нещодавно ми дізналися, що чоловік Світлани повернувся з заробітків і купив автомобіль, не дорогий, звичайно, але все ж.
Хоча ми живемо у місті, але і не розкошуємо зовсім, заробляється непросто кожна копійка, а зараз часи важкі для всіх. Рахуємо копійку від зарплати до зарплати, економлю на всьому, продукти купую по акціях різних, бо щось і відкласти потрібно. Загалом, живемо так, як більшість сімей в Україні у ці непрості часи.
Після такої новини, я відразу сказала Петрові, щоб просив у сестри повернути половину боргу. Я вже згодна розділити ті гроші навпіл, адже рахуємо, що ці гроші для тата. Але три з половиною тисячі гривень, Світлана нам нехай віддасть.
Петро не дуже хотів телефонувати сестрі, але розумів, що я стоятиму на своєму, тому погодився на дзвінок. Сестра чоловіка відразу сказала, що грошей у них зараз немає, а йому мало б бути соромно брати гроші з батьків.
Чоловік сказав, що більше їй не телефонуватиме. Але я рахую, що так не правильно, ми гроші беремо не з батьків, бо сестра користується їхньою пенсією також. Ми ж не просили всі гроші віддати, а лише сплатити половину, роздітили витрати навпіл.
Світлана з тих людей, які постійно скаржаться на брак грошей, але, хоча вони живуть в селі, мають достаток не гірший ніж у нас.
Тепер я не знаю, що й робити, з свекрами розмовляти на цю тему не хочеться, незручно зовсім, можливо, мені самій зателефонувати сестрі чоловіка, щоб повернула борг, для нас це теж хороші гроші. Три з половиною тисячі гривень зараз заробити непросто. Чи пробачити їй їх, аби не було непорозумінь в родині? Але невже це справедливо з її сторони повести себе так?
Фото ілюстративне.
