Мені 30 років, я маю молодшого брата. Ми з чоловіком обоє старші в сім’ях, у нього є молодша сестра! І що в його родині, що в моїй – молодшеньким – все, нам – нічого! Ми з Ігорем все самі: вчилися на бюджеті, одружилися, взяли квартиру в кредит, платимо. Машину купили, все самі. Батьки ніде не допомогли, від слова зовсім.
Зате ось моєму молодшому братику, наприклад, батько машину віддав, собі нову купив – це при тому, що старій і чотирьох років немає. Весілля їм справили в минулому році, навпіл з батьками нареченої, звичайно, але сам факт! Нам на весілля ніхто і копійки не дав. А тепер дізнаюся, що Максим зі своєю Тетяною переїжджають в бабусину квартиру.
Батьки бабусю до себе в трикімнатну квартиру забрали, в її однокімнатній зробили невеликий ремонт, і зараз туди в’їжджають молоді.
Максим молодший за мене на десять років, вони з дружиною ровесники, їм по 24 роки. Зараз чекають дитину. До цього вони жили у матері Тетяни в двійці, ніби як збирали на своє. Що там накопичили чи ні, невідомо, але, дізнавшись радісну новину про майбутнє поповнення сімейства, наші батьки запропонували варіант з бабусиною квартирою. Все-таки молода сім’я з дитиною повинна жити окремо.
Молоді, звичайно, із захопленням погодилися і збирають речі, а наші батьки ще й ремонт їм роблять: поміняли вікна, двері, сантехніку, замовили нову кухню, якісь світильники в передпокій.
Нам в свій час вони так не допомагали. Грошей на ремонт нової, щойно купленої в кредит квартири, не було абсолютно. Якимось дивом, своїми руками і за допомогою друзів Ігоря зробили унітаз, ванну і мокру зону на кухні, в кімнаті кинули на підлогу лінолеум і поклеїли паперові шпалери – ось і все.
Зараз, звичайно, більш-менш вже облаштувалися, меблі купили – найпростіші, на перших порах. Все одно це поки тимчасовий варіант. Нас троє, однокімнатна квартира для нас замала.
В сім’ї Ігоря відбувається теж щось подібне, тільки там «золота дитина» – молодша сестра. Батьки утеплили дачний будинок і з’їхали туди, залишивши доньці квартиру. Дівчинці тридцять, сидить на шиї батьків. Раз в тиждень вони приїжджають, батько заповнює холодильник продуктами, мати відмиває квартиру, готує, пере і прасує.
Я прийшла до мами і прямо запитала, чому так несправедливо, чому Максиму – і весілля, і машину, і квартиру, а нам з Ігорем – нічого? А вона мені каже, так ви не просите нічого! А Максим постійно просить. І машина йому потрібна, і весілля Таня дуже хоче, і жити Максиму з тещею важко. Вас же як не запитаєш – спасибі, у нас все є. Звідки нам знати, що вам теж щось потрібно!
Ну щось в цьому є, ми з чоловіком дійсно ніколи нічого не просимо, з проблемами справляємося самі, якщо чогось не вистачає, намагаємося заробити. Йти до батьків з проханнями ми не звикли. Але ж хіба батьки самі не бачать, що нам допомога потрібна? Навіщо робити таку різницю між дітьми?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
