Мені 60 років, зараз я живу одна в своєму чудовому заміському будинку.
Дім цей мені син збудував, він у мене дуже успішний, за кордоном живе.
Я ж одна його виховувала, бо батько сина від нас пішов, коли син в 2 класі був.
Якщо чесно, то з чоловіком у нас з самого початку не складалося. Нас доля звела після того, як в обох було нещасливе кохання.
Я зустрічалася з одним дуже гарним хлопцем з нашого села, з Андрієм. Ми любили одне одного, але він був з багатої сім’ї, а я з бідної, і його родичі були проти нашого шлюбу.
Андрій послухав батьків і кинув мене практично перед весіллям.
Схожа ситуація була і у Миколи. То ж ми обоє зійшлися з розбитими серцями. Думали, звикнемо одне до одного, але нічого не вийшло, навіть син не скріпив наш союз.
Микола пішов, а я з сином багато років жила одна, він став сенсом мого життя.
Потім син поїхав вчитися за кордон, там і залишився. Його кар’єра була настільки успішною, що він без проблем збудував мені гарний будинок.
Тепер у мене є все, але мені дуже сумно одній.
А нещодавно в село Андрій приїхав, я його відразу впізнала. Ми з ним на вулиці випадково зустрілися, розговорилися, і з’ясувалося, що у Андрія теж життя не склалося з багатою нареченою, яку в свій час йому вибрали батьки.
Ми стали спілкуватися, спочатку інколи, потім все частіше.
Старі почуття нахлинули з новою силою.
Андрій пропонує мені зійтися. Каже, що не забув мене, і хоче бути разом.
А я не знаю, що мені робити? Боюся, чи немає у мого коханого меркантильних інтересів? Адже будинок у мене найбільший в селі.
В Андрія житла немає, свою квартиру він залишив дружині і дітям, а в будинку батьків живе сестра з родиною.
Як би мені не помилитися? Але і самій жити теж погано.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.