fbpx
Життєві історії
Нещодавно в наше селище переїхала моя рідна сестра, вони з чоловіком довго жили в іншій області, а тепер свою квартиру залишили доньці, а самі повернулися додому – купили будинок, який знаходиться недалеко від будинку, де живе наша мама

Поки не переконаєшся на собі – не повіриш. Така ситуація склалася у нас з сестрою. Нещодавно в наше селище переїхала моя рідна сестра, вони з чоловіком довго жили в іншій області, а тепер свою квартиру залишили доньці, а самі повернулися додому – купили будинок, який знаходиться недалеко від будинку, де живе наша мама.

Я все життя прожила з мамою на сусідній вулиці. Часом мені було дуже непросто, бо в мами характер не цукор. Мама постійно скаржилася на мене сестрі, а та мені телефонувала і повчала, що не можна так з рідною матір’ю. Тепер, коли вона переїхала і сама у всьому переконалася, вона навіть пробачення у мене попросила і запитала, як я взагалі витримала стільки років.

Мама у нас актриса ще та, її головний талант – влаштовувати сцени на рівному місці. Гострої потреби грошей у нас у сім’ї не було, принаймні, я цього не пам’ятаю. Тато добре заробляв, тож необхідності працювати у мами не було, але й удома вона сидіти не хотіла. Почала вести якийсь театральний гурток, а потім навіть відучилася на педагога, щоб працювати з дітьми.

Але все життя людині не вистачало драми. Тато в нас був дуже спокійна і врівноважена людина, дістати його було дуже важко, хоча мама старалася, а коли зрозуміла, що даремно, почала діставати тих, хто довкола. Діставалося нам із сестрою, сусідам, колегам, продавцям, перукарям, таксистам – мама скрізь знаходила привід для сцени. Мені завжди було дуже складно кудись із нею ходити, надто багато негативної уваги привертала мама до себе.

Сестра все це переносила набагато легше, оскільки відразу після заміжжя вона поїхала з нашого селища. Я ж залишилася з мамою та татом, навчаючись на останньому курсі університету. Теж мріяла, що кудись переїду, але не доля – зліг тато. Від мами допомоги мало, вона постійно плакала і більше заважала, ніж допомагала.

Коли батька не стало, мама лишилася на мені. Я вийшла заміж, жила від неї недалеко, приходила до неї кілька разів на тиждень. Сказати, що було складно, не сказати нічого.

Я старалася з усіх сил, але вгодити мамі було нереально. При цьому вона ще регулярно дзвонила моїй сестрі, щоб поскаржитися, що я її зовсім забула. А сестра потім обурювалася вже мені.

– Невже так складно до матері після роботи зайти? Вона ж там зовсім одна. А раптом що станеться?

– Я й так до неї дуже часто ходжу. Все з нею гаразд, просто привід поскаржитися вигадала.

– Яка ж ти байдужа, – говорила зазвичай сестра.

Тепер вона переїхала поближче, і має нагоду сама переконатися у всьому.

– Господь мої молитви почув, – втирала сльози радості мама. – Тепер хоч хтось, кому я не байдужа, буде поряд.

Сестрі вистачило двох місяців, щоб прийти до мене з вибаченням.

– Слухай, я думала, що ти перебільшуєш, коли розповідаєш про її сцени. Навіть не знала, що в нас така мама.

– Та вона завжди себе так поводила, просто ти мало часу вдома проводила, не встигла перейнятися.

Сестра і досі під враженням від маминої поведінки. Ну, зате тепер нас двоє, отже, буде легше переносити мамин характер. Я на це дуже сподіваюся.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page