fbpx
Життєві історії
Нещодавно в мами був день народження. Ми з чоловіком привітали її. А вона радісно каже, що останній рік працює, виходить на пенсію. Вже речі свої збирає і буде їхати до нас, теж хоче жити в столиці. Ми мовчали, адже живемо в однокімнатній квартирі

У Дарини тепер багато клопоту з’явилося, мама проситься до неї.

– У моєї мами нещодавно день народження був, якраз на минулому тижні його святкувала. Ми з чоловіком телефонували їй, вітали її по відео зв’язку. Ми по великих святах завжди так з мамою розмовляємо. Мати нам за привітання подякувала, і каже нам – добре, мовляв, що ви зараз всі зібралися, у мене як раз оголошення для вас є, це все стосується всієї нашої родини, це новина хороша для всіх. І тут нам відразу каже, майте на увазі, допрацьовую я останній рік на своїй роботі і планую виходити на пенсію і відразу переїжджати до вас, жити в столиці хочу. У старості років житиму з вами, так буде легше для всіх.

Треба сказати, мама у Дарини – людина хороша, у неї не було з нею ніколи ніяких негараздів. Можливо, це можна пояснити тим, що вони останні роки живуть далеко одна від одної. За весь цей час вони бачилися рідко: після весілля з’їздили разом на малу батьківщину, потім рази три або чотири мама приїжджала в столицю до них на декілька днів, а в минулому році чоловік Дарини, їздив до матері разом з 8-річним сином на пару тижнів в літні канікули, показати синові красу мальовничого села та гарної природи.

Під час цих рідкісних зустрічей мама завжди вела себе спокійно, керувати і командувати вона ніколи й не намагалася. На всі свята дарувала дітям та онукові невеличкі подарунки. Останнім часом надсилає гроші до кожного дня народження – мовляв, не знаю, що вам треба зараз багато, купіть собі самі від мене те, що хочеться вам.

З грошима у матері все життя було все добре: працює вона на хорошій посаді у місцевого фермера, бухгалтером, вже багато часу нікого не забезпечує. Доньку відразу після школи відправила вчитися в столицю, купивши їй в столиці хорошу однокімнатну квартиру – була така можливість у неї на той час.

Дарина гарно вивчилася, зустріла Романа, вийшла заміж – так вони і живуть й досі разом в цій квартирі, дитину тут же народили. Правда, зробили хороший ремонт на свій смак, обставили новими меблями, виділили вільний куточок для сина, коли той трохи підріс.

– Вам вже хоча б двокімнатну квартиру потрібно буде купити, адже тут для всіх місця не вистачає, – іноді кажуть Дарині подруги. – Тісно втрьох на 35-ти квадратних метрах. Не думаєте розширюватися?

– З нуля купити двокімнатну квартиру це просто нереально для нас, – розповідає Дарина. – А ця квартира оформлена на мою маму, усі папери на ній. Роман теж вважає, що вона належить лише тещі. Можна було б її продати, гроші ці оплатити, як перший внесок, а на решту взяти хороший кредит, але. У нас навіть думки немає запропонувати матері такий варіант. Роман мені щоразу каже, що він до цієї квартирі ніякого відношення не має і він теж, тому мама може не погодитися на це. І так довго ми живемо безкоштовно в її квартирі.

– Почекай, так мама твоя в однокімнатну квартиру цю до вас приїде, так, виходить?

– Та ні, звичайно! – зітхає Дарина. – У неї в планах продати все майно у себе: у неї великий будинок, ще й хата в тому ж селі, що від бабусі залишилася, ще й машину свою має недешеву. Плюс нашу столичну квартиру теж буде продавати. І на ці гроші купить велику трикімнатну квартиру, де ми і будемо жити всі разом. Якщо не вистачить, додасть зі своїх грошей, які останніми роками відкладала. Можливо, навіть на чотирикімнатну вистачить, за її словами. Каже, онук у мене зараз уже великий, йому потрібна вже окрема кімната, ну ось, в новій квартирі вона у нього буде. У другій кімнаті ми з Романом, в третій – мама.

– Тоді я не розумію, щиро кажучи, а нащо їй треба на старості років, жити такою великою сім’єю? Адже вона теж так не звикла, сама собі в селі жила багато років. Все життя одна, сама собі господиня, а тут – онук-підліток, донька з зятем, з усіма треба якось спільну мову знаходити щоразу, слова підбирати, у всіх свій характер.

– Так я намагалася їй це саме пояснити, що спільне проживання ні до чого доброго не приводить. Але вона вклала собі в голову, що в старості треба перебиратися жити ближче до дітей, і крапка. В інтересах саме дітей, між іншим. У неї приятелька якась маму вчасно до себе не перевезла, а зараз тій матері за вісімдесят вже. І жити одна не може, і перевозити непросто вже. Приятелька ніби як шкодує дуже – треба було раніше думати, мовляв, чому я була такою нерозумною. Ну ось, і наша мама надихнулася цим прикладом.

– Зрозуміло.

– Переїду, каже, я до вас ще заздалегідь, поки ще все сама розумію і можу зробити в силах. Поживу там у вас, з містом познайомлюся, подруг собі якихось знайду.

– Так, може, в окрему квартиру краще оселитися їй? Так для всіх дійсно буде краще. Нехай купить собі невеличку однокімнатну квартиру поруч з вами.

– Ні, так не хоче мама зовсім! Що я буду робити, каже, в тій однокімнатної квартирі одна цілими днями? Міста не знаю, знайомих немає! Так я хоч з вами спілкуватися буду на перших порах, мовляв, з онуком вам буду добре допомагати. Що з ним допомагати, ми вже в цьому році від няні відмовилися. Син сам приходить зі школи, і вже на гурток навіть ходить сам, домашні завдання виконує теж. Ну, каже, нічого, буду обіди готувати та вечері. Загалом, у неї своя картина життя ніяк не вкладається в голові, вона вирішила жити з нами – і крапка, нашою думкою особливо не цікавиться зовсім! Мамі байдуже: хочемо ми того, чи ні.

Дарина з чоловіком тепер відкладають гроші на оренду квартири. Адже добре розуміють, якщо з мамою жити не складеться, то прийдеться шукати своє житло. І наче й спокійно собі жили. Чому мамі в тому селі не сидиться.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page