Коли я вийшла заміж, то всю себе вирішила присвятити своїй сім’ї.
Я з тих людей, які люблять порядок та затишок в домі і все всі роки заміжжя робила для цього.
Мій чоловік Андрій навіть не знав де в нас лежить хліб, я навіть ложку і виделку клала йому на стіл, аби він відчував комфорт і затишок.
Я намагалася огорнути його турботою та теплом, адже для мене сім’я – це фортеця, де кожному добре та затишно, не дивлячись ні на що.
Потім у нас з’явилися дітки, наші маленькі донечка та синочок, але, не дивлячись на те, що за дітьми наглядала лише я, вся хатня робота була на мені, навіть в магазин за продуктами я ходила з дітьми.
Адже сам Андрій мій після роботи й в супермаркет ніколи не зайде, каже що це мій обов’язок, адже я сиджу вдома і не працюю.
Загалом я і для дітей своїх старалася, зарплату чоловіка, ту частину, яку він мені виділяв, витрачала лише на них та продукти для нас усіх.
Частенько і Андрієві я могла щось купити, щоб у нього був гарний настрій.
Собі навіть шкарпетки не завжди могла купити, адже ставила на перше місце дітей та чоловіка свого, а сама, як завжди, чекала кращої нагоди.
Минали роки, в нашій сім’ї нічого не змінилося, лише діти росли.
А, нещодавно, у нас була річниця весілля, ми в шлюбі з Андрієм вже 10 років.
Я дуже довго відкладала гроші, щоб купити подарунок для Андрія на нашу річницю.
Звісно, довго думала, щоб купити чоловікові те, що дійсно йому необхідне.
Мені хотілося купити щось суттєве і потрібне, що не буде просто десь лежати, а його буде використовувати або носити чоловік.
Загалом я купила Андрієві гарненьку весняну курточку і кросівки в колір до неї.
В день нашої річниці ще зранку натякнула йому, що в нас свято, щоб він не забув – 10 років разом, і я приготую святкові вечерю, просила Андрія раніше повернутися з роботи, адже хотіла для нас обох зробити гарний та святковий вечір.
Все стояло на столі, але Андрій прийшов, як завжди, він зовсім не поспішав додому.
Ми сіли за стіл разом, я йому вручила йому свій подарунок, а він дав мені в руки сковорідку, на ній був цінник 300 гривень.
Ми вечеряли в тиші, мені дуже прикро було на душі, була суцільна пустка і смуток.
Невже, все що я заслужила за всі ці спільні роки шлюбу оці сковорідку вартістю 300 гривень?
Чоловік встав і увімкнув телевізор, а я тихенько заплакала.
Пояснила Андрієві, що вийшло не по-людськи, думала, що він мене зрозуміє.
А мій чоловік відразу дістав з гаманця тисячу гривень і невдоволено поклав на стіл:
– Візьми сама собі купи, що хочеш?
Мої подружки кажуть, щоб я не ображалася, усі чоловіки такі, не вміють вони подарунки вибирати.
А мені прикро, я вірю, що якщо людина тебе поважає і кохає, то завжди знайде час, щоб купити троянду.
Невже у всіх такі чоловіки?
Чи варто пробачати Андрієві і не чекати від нього якоїсь уваги?
Чи правильно це?
Фото ілюстративне.