Нещодавно у свекрухи було день народження. Мати чоловіка запросила нашу сім’ю і сім’ю своєї доньки.
Я якраз мала працювати в той день, тому відразу попередила, що прийти не зможу, будуть лише чоловік та діти.
Ми обрали гарний подарунок для мами Павла і вже були готові до гостини. А в останній день на роботі відбулися зміни і мені сказали, що у вихідний день я може не виходити до праці. Ми й зраділи, що відпочинимо усією сім’єю і відвідаємо свекруху.
На день народження мами Павла ми пішли усією сім’єю. Там і була сестра чоловіка Іванка з чоловіком та дітьми.
Ми вручили мамі подарунки і сіли за стіл. Їли, розмовляли, добре проводили час. А потім мама чоловіка встала з-за столу і принесла набір гарної постільної білизни. Вона дала її доньці, сказала, що це подарунок від неї, вона б і мені купила б такий самий, але не знала, що я прийду. Пояснила, що хотіла нам обом зробити приємний сюрприз, але я сказала, що не прийду, тому лише доньці купила.
Мені так прикро стало на душі. Ну для чого було так робити? Або вже не давати нікому, або вже дала б, коли я піду. Весь вечір мені було сумно від вчинка мами чоловіка. найприкріше, що ніхто не звернув уваги на це, наче це так і потрібно.
Ввечері ми йшли додому, я поскаржилася чоловікові, та Павло сказав, що я вигадую все, мама нікого образити не хотіла, адже було б гірше, якби вона дала поза очі, а так вона зробила щиро цей вчинок і він вважає, що вона права.
Ніхто не розуміє мене. Я б так ніколи не зробила б, як вона? Хіба правильно це?
Фото ілюстративне.