Нещодавно я зустріла хлопця і, здається, у нас нарешті все серйозно. Але поведінка Артема дуже дивна і я не знаю, що думати. Мені 28 років, і з особистим життям мені завжди не щастило. Чотири місяці тому я нарешті зустріла молодого чоловіка, завдяки якому повірила в те, що любов у сучасному світі ще існує. Він старший за мене на шість років, інтелігентний, без шкідливих звичок, і добре ставиться до мене.
Нас познайомила колега по роботі – сказала, що у неї є цікавий, неодружений сусід, Артем, якому давно пора заводити сім’ю, і з мого дозволу дала йому мій номер телефону… Так у нас все і закрутилося.
Я дуже боялася починати ці відносини, так як попередній хлопець мене зрадив, і я довго не могла це забути. Довелося докласти зусиль, щоб ще раз довіритися чоловікові. Ми з самого початку домовилися про те, що нас обох цікавлять тільки серйозні відносини. Артем зізнався, що давно хоче створити сім’ю, але ті жінки, які йому траплялися, ставилися до нього не серйозно, і тому у них нічого не вийшло.
Коли ми почали спілкуватися, то мені навіть не вірилося в те, що він неодружений – настільки хорошим він мені здавався. Досі не розумію, як він за 34 роки жодного разу не був одружений, і не має дітей… Коли я запитала його про це, то він в жартівливій формі відповів, що чекав мене.
Загалом, у нас все добре, і здається, вже закінчилася притирання характерів (можемо іноді про щось посперечатися, але намагаємося не роздувати з мухи слона, і вчимося знаходити компроміси), проте мене бентежить той факт, що далі слів у нас розвиток відносин поки не йде… Чоловік категорично відмовляється спілкуватися з моєю родиною, і зі своїми родичами теж не знайомить. Я не розумію, в чому причина такої відчуженості, і як він уявляє наше спільне майбутнє без спілкування з ріднею один одного.
Його батьки живуть в іншому місті, і я точно знаю, що він їх відвідує. Мені з собою їхати не пропонує, і коли я починаю напрошуватися – знаходить відмовки, чому мені краще цього не робити: то хтось із рідні захворів і може мене заразити, то у них якісь проблеми, то ночувати мені буде ніде, то ще щось.
Нещодавно у його мами був ювілей і я була впевнена в тому, що Артем візьме мене з собою на святкування і нарешті нас познайомить. Адже далі так тривати не може. Але Артем поїхав вітати маму сам, а для мене знову лише одні відмовки.
Я спочатку думала, що він чогось соромиться, але ж він і з моєю родиною спілкуватися не хоче! Також знаходить привід, щоб не приходити до мене в гості, коли хтось із родичів знаходиться у мене.
Уже закрадаються сумніви в тому, що Артем хоче створити сім’ю зі мною. Я перебільшую, або те, як він себе веде – дійсно «тривожний дзвіночок»? Чи можуть бути якісь адекватні виправдання його небажанню спілкуватися і знайомити мене з родичами? Чи все банально просто – він не хоче нас знайомити, тому що у нього немає щодо мене серйозних планів?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
