fbpx

Нещодавно Світлана зібрала речі, викликала таксі і поїхала з дитиною до своїх батьків в село. Сказала, що не повернеться, поки Тарас не купить власну квартиру. Я вражена, адже мені здавалося, що ми нормально жили. Та, схоже, невістка так не думає

Жити всім разом – не найкраща ідея, але що поробиш, якщо житло дороге, і купити його може не кожна молода сім’я. Мій син теж привів невістку додому. Певний час ми якось мирилися, але нещодавно Світлана зібрала речі, викликала таксі і поїхала з дитиною до своїх батьків в село. Сказала, що не повернеться, поки Тарас не купить власну квартиру.

Я вражена, адже мені здавалося, що ми нормально жили. Через рік після весілля у них малюк народився, я допомагала невістці з дитиною. І з коляскою гуляла, і до себе його брала вночі, щоб молоді поспати могли. З трьох років онука взагалі в свою кімнату забрала, в їхній спальні втрьох спати неможливо! У садок водила, в школу, на лікарняних з ним сиділа.

Молоді жили як всі: Тарас працював в якійсь конторі, Світлана відсиділа декрет від дзвінка до дзвінка і теж вийшла на роботу. Зарплати вони отримували невеликі, але жили в достатку. Їздили на море, купували собі і дитині обновки, міняли гаджети. Гроші вони особливо не відкладали, і це мене дуже засмучувало, адже я завжди звикла економити.

У кожного свій ноутбук, онукові теж на минулий день народження купили. Я їм кажу:

– Навіщо вам в одній кімнаті три комп’ютери?

– Ти не розумієш нічого, – відповідають. – Двадцять перше століття на дворі, зараз так у всіх!

Світлана постійно то на манікюр, то на епіляцію в салони ходила, стриглася, фарбувалася теж тільки в перукарнях. Я їй кажу, купи фарбу, давай я тебе вдома пофарбую, не гірше буде, ніж в твоєму салоні, а обійдеться в рази дешевше. Вона відмовляється, каже, що зовнішній вигляд для неї дуже важливий. Саме з приводу економії між нами постійно траплялися великі і дрібні непорозуміння і сварки.

Поставили лічильники на воду кілька років тому. Я економлю, і онука вчу – вода дуже дорога. А Світлана включає воду на повну потужність, може взагалі до холодильника відійти, поки вода ллється! Я їй сто разів говорила:

– Світлано, вода грошей коштує, взагалі-то!

А вона:

– Ми за воду платимо самі зі своєї зарплати, не з вашої пенсії, маємо право лити, скільки хочемо.

Та причому тут, хто платить і чиї гроші! Навіщо їх витрачати, коли можна зберегти?

З електрикою те ж саме – я ходжу по п’ятах і вимикаю світло, яке всюди включає Світлана. Я говорю:

– В передпокої нікого, чому світло горить? Олігархи, чи що? Лічильник же мотає. Онука лаю, кажу, треба світло економити, вимикати всюди, а він:

– Це мама включила, вона каже, темно!

І почалося те ж саме:

– Ми платимо самі, маємо право!

Ну так же не можна! На вулиці день, а у нас всюди лампочки горять. Останнім часом ці суперечки на рівному місці між нами стали все частіше, і Світлана насіла на чоловіка – потрібно, мовляв, роз’їжджатися. При цьому з’їжджати в знімну квартиру Світлана не хоче категорично – ось ще, поневірятися по чужих кутках, та ще й шалені гроші за це платити!

Вихід вона бачить в своїй квартирі, яку вона пропонує чоловікові взяти в кредит. Майже всі її подруги вже так зробили, на роботі у двох колег теж кредит на квартиру, хтось вже навіть і виплатив.

– Всі люди чогось хочуть, домагаються, до чогось прагнуть! – обурено говорила Світлана чоловікові. – А ми сидимо в твоєї мами на шиї. Треба щось з цим вирішувати!

Але Тарас «влазити в борги» не хоче категорично.

– У мене зарплата п’ятнадцять тисяч, плюс на роботі зараз у мене хитке становище! – розводить він руками. – Цілком може вийти так, що я опинюся на вулиці, і що тоді? Як будемо сплачувати кредит?

Світлана пропонує Тарасу розміняти мою квартиру. Продати нашу двокімнатну квартиру, купити мені невелику однокімнатну, решту грошей використати як перший внесок на квартиру. Але на таке я не погодилася, та й син мене підтримав.

В результаті Світлана зібрала сина і поїхала до батьків. Сказала, що повернеться тільки тоді, коли Тарас вирішить квартирне питання сім’ї. Тепер невістка усім розповідає, що пішла від чоловіка з двома валізами і дитиною, це все, що вона нажила за дванадцять років. У всіх, мовляв, в її віці – квартири, машини, дачі, а у неї – нічого. А найголовніше – онука до мене не пускає, та й до батька теж! Онука шкода. Він дзвонить, проситься до нас, але невістка заявила Тарасу – дитина, мовляв, тобі не по кишені, ти сина забезпечити не можеш. А твоя мати не хоче з квартирою онукові допомогти!

Онука шкода. Син засмучений. Не знаю, що тепер робити? Адже Світлана прекрасно знає ситуацію в нашій родині, а також те, що її чоловік – не олігарх, і ніколи ним не був. Я ж їх на вулицю не виганяла. Але невістка вирішила, що настав час жити по-іншому. Що тепер робити, адже сім’я розбивається.

Фото ілюстративне – astromeridian.

You cannot copy content of this page