У нас з чоловіком немає власного житла. Ми одружилися доволі молодими, відразу після університету, і пішли жити на знімну квартиру.
Із зрозумілих причин грошей на квартиру у нас не було, і батьки ні з моєї сторони, ні з сторони чоловіка нам теж допомогти не могли, бо не мали таких величезних сум.
Після весілля не минуло і місяця, як я зрозуміла, що дитину чекаю. Тому варіант їхати разом на заробітки, який ми до весілля серйозно розглядали, теж не проходив. І чоловіка самого відпустити я не могла, бо нас лікарі втішили, що у нас двійня буде.
Діти народилися на орендованій квартирі, і звичайно, нам було дуже важко. Але зараз наші хлопці підросли, вже в садочок ходять, і я змогла хоч на пів дня на роботу вийти. Кардинально це ситуації не міняє, але хоча б на їжу і одяг дітям можна заробити.
А нещодавно свекруха у спадок отримала будинок в селі. Там жила її бездітна тітка, і вона не мала інших спадкоємців, крім свекрухи.
Я дуже зраділа, коли почула цю новину. Я була впевнена, що тепер батьки мого чоловіка переїдуть в цей спадковий будиночок, а нам квартиру свою залишать.
Ми з чоловіком зібралися, і пішли до них на розмову. Я прямо запитала, які у них плани щодо будинку і щодо цієї квартири.
І отримала дуже неочікувану відповідь. Свекруха переїжджати не збиралася навіть. Вона сказала, що будиночок в селі нехай стоїть, він “їсти не просить”, колись вони собі там дачу облаштують.
Тоді я сказала прямо, що сподівалася, що вони в село зараз переїдуть, а нам свою квартиру залишать, на що свекруха лише розсміялася, мовляв, вони про таке навіть не думали.
Ми від них пішли дуже засмучені, бо сподівались на зовсім інший результат. Нам з двома малими дітьми в однокімнатній квартирі дуже тісно, та свекри цього або не розуміють, або не хочуть розуміти.
Щоправда, свекруха щось таки переоцінила, бо зранку нам зателефонувала і сказала, що якщо ми хочемо, то можемо їхати в село в цей будинок жити.
Село знаходиться в 30-ти кілометрах від обласного центру, і чоловікові і мені буде важко щодня добиратися на роботу без машини, а в селі знайти роботу нема перспектив.
Я сказала, нехай чоловік сам приймає рішення, як він вирішить, так і буде.
Прикро лише, що його батьки виявилися такими егоїстами. Вони, в крайньому випадку, могли б цей будинок продати, а гроші нам відати. На квартиру, може б, і не вистачило, але ми могли б взяти і невеличкий кредит вже за таких умов.
Та батьки чоловіка і цей варіант не розглядають. Тепер я зрозуміла, що ці люди живуть лише для себе, зовсім не думаючи про свого єдиного сина, і своїх маленьких онуків.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.