fbpx

Нещодавно свекруха дуже захворіла, довго лежала в стаціонарі. Але ж вічно там її тримати не будуть, сказали приїжджати і забирати матір до себе. А забирати її нікому, крім мого чоловіка. Я не знала, що так зміниться моє життя

Моїй власній свекрусі нещодавно виповнилося 74 роки і вона занедужала.

Особливо їй стало недобре, коли не стало її рідної доньки – сестри мого чоловіка, відтоді їх матері і стало недобре.

От би опора для мами була б, але вона пішла раніше матері, а це дуже важко усвідомлювати, насправді.

І, щиро кажучи, я завжди свою свекруху не те щоб любила, але, у всякому разі, поважала – гідна жінка, тільки ось стало їй таки недобре на старості років, якось дуже несподівано так.

До недавнього часу вона якось могла обійти себе сама і майже з усім добре справлялася, поки їй не стало зовсім недобре.

Фахівці сказали – ходити вона, можливо, і буде, але з великими труднощами.

Довгий час моя свекруха лежала в стаціонарі, але не будуть її ж там вічність тримати, сказали, що пора виписувати її додому і комусь забирати маму.

Для мене, звичайно ж, це було чимось дуже неприємним – життя змінюється.

З проживанням, дякувати долі, проблем у нас немає, у нас трикімнатна квартира, дочка недавно вийшла заміж, вона з нами не живе. Помістили маму мого чоловіка в одну з кімнат у своїй квартирі.

Я працюю, до пенсії ще дуже далеко.

Що робити, щоб зі свекрухою хтось перебував? Знайшли одну доглядальницю – вона не впоралася, мама дуже важка по вазі, щоб її перевертати сили потрібні.

Друга доглядальниця була дуже недосвідчена або їй було все лінь робити, в загальному – довелося і її звільнити, так як догляду ніякого не було, хоч і платили побільше, ніж середня ціна по місту за доглядальниць.

Третя – то взагалі окрема розмова, людина взагалі виявилася нехорошою, стали пропадати речі і ми зрозуміли, що це вона їх брала.

Якось я одного разу запропонувала чоловікові маму віддати в пансіонат, нічого недоброго до неї не мала, просто втомилася дуже і вважала, що це найкращий варіант для нас усіх, чоловік категорично проти, хоч я йому показувала – як там буде мамі добре: чисті палати, медичний догляд та інші блага.

Ні – і все, у нього мовляв, він буде дуже хвилюватися за свою маму, казав, що чув не дуже добрі відгуки про подібні заклади, і йому не довести, що це рідкісні випадки, а в нашому пансіонаті можна контролювати роботу обслуговуючого персоналу хоч кожен день, загалом, він стояв на своєму і переконати його було не можливо.

Все одно, чоловік не хоче нікуди віддавати маму. Питання – ну що тоді робити? Зараз до нас ходить вдень сусідка за плату, але вона скоро переїжджає до своїх дітей, адже у неї онук буде скоро і вони хочуть, щоб мама була поруч і їм допомагала. І що тоді буде?

Чоловік запропонував:

«Ну що нам на доглядальниць гроші витрачати, давай ти підеш з роботи і будеш доглядати за мамою? Все одно ти майже що ті ж самі гроші отримуєш, що і доглядальниця, а так – я нормально заробляю, ще й мамину квартиру здаємо – гроші є!»

Ой ні! Якщо чесно, не готова я з ранку до вечора міняти підгузки і сидіти вдома. Моя робота – це все: я її люблю, ходжу з великим задоволенням, зустрічаюся з цікавими людьми, спілкуюся.

Я працюю вже чимало років адміністратором в готелі, хоч і невеликому, але я вже 15 років там працюю, невже все це коту під хвіст?

Я ніколи зі своїм чоловіком не сперечалася, з’ясовували стосунки майже пошепки, а зараз доходить до серйозних суперечок.

Свекруха все це чує, хоч і мало що розуміє, але починає плакати, потім сумує довго. І шкода її, і сил немає – я не можу на собі хрест поставити.

Чоловікові моєму, зрозуміло, таку справу не доручити: маму треба мити і інше.

Зараз, останнім часом, я сподіваюся на якесь диво, що свекруха встане, почне ходити, обслуговувати себе, але в душі прекрасно розумію, що це не так, не буде цього, вже напевно, ніколи.

На роботі мене замінять, назад уже навряд чи візьмуть, якщо я стану знову вільна, а значить, я буду позбавлена ​​всього, що мене досі радує.

Пояснюю це чоловікові, а він свариться лише, навіть каже, що подасть на розлучення, я, звичайно ж, не хочу розлучатися. І, тим більше – що він цим докаже: знайде іншу дружину-доглядальницю?

Розумію, що просто він не серйозно це говорить, але звучить це правдоподібно – мабуть, він теж втомився від цього. Час минає: через місяць сусідка їде, треба щось вирішувати.

Що мені робити, як бути далі? Я так заплуталася. І свекруху шкода і не хочу зовсім псувати своє життя і цілодобово сидіти, не зрозуміло скільки років з мамо чоловіка.

А мені жити коли?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page