Нещодавно моя рідна сестра пішла від свого чоловіка, тепер вже остаточно цього разу, – розповідає 30-річна моя колежанка на роботі, Ліда. – Приїхала Наталя зі своїми дітьми до нашої матері з батьком, в їх двокімнатну квартиру. Подала на розлучення. Я їй кажу – ну і відразу на аліменти подавай, і на розділ майна спільного, яке нажили в шлюбі з чоловіком. Зрештою, кредит вони платили в шлюбі п’ять років, щось же й самій Наталі має з цього належати?
– Так, щось точно має, звичайно. Вона ж теж має право на це майно, – сказала я, будучи переконана в цьому.
– Ну ось! Адже їй зараз кожна копійка дорога. А вона мені заявляє, уявляєш – не збираюся я, мовляв, з ним нічого ділити прямо зараз. Нічого мені від нього не потрібно вже зовсім, бачити його більше не хочу, і взагалі – нерви мої мені дорожче. Я хочу забути про цю людину назавжди і не знати більше його.
У Наталі, сестри Ліди, двоє дітей – сини дев’яти та двох років. Ще з самого народження Наталя не працювала, забезпеченням сім’ї займався лише її чоловік-бізнесмен. Хоча з чоловіком ще з самого початку жили вони не дуже добре, а після народження другої дитини стало зовсім погано, це бачили всі.
Сама Наталя – людина дуже м’яка та поступлива, в той час як її чоловік, навпаки – має дуже непростий характер. Все повинно бути так, як він сказав, і не інакше, адже він завжди вважає, що правий.
Грошей чоловік Наталі в руки не давав, в будинку хотів ідеального порядку і різноманітної їжі, ставився як до звичайної домогосподарки, міг спокійно зробити якесь негарне зауваження перед людьми.
– Не подобається щось тобі тут – двері там, ти сама добре знаєш де! – раз у раз повторював він Наталі. – Іди в велике життя, а я подивлюся, як у тебе це вийде, як ти сама без мене впораєшся з усім, що ти сама будеш робити без мене. Подивися на себе, кому ти потрібна? Все одно назад повернешся до мене.
Два тижні тому Наталя все ж таки зважилася піти від свого чоловіка остаточно. Поки чоловік був на роботі, вона зібрала в сумку найнеобхідніші на перших порах речі собі і дітям, викликала таксі і поїхала до батьків.
– Грошей у неї ні копійки немає! – пояснює мені Ліда. – Мама каже, аж до того, що за таксі платив батько. Звалилася батькам, як сніг на голову. Вони вже звикли жити удвох, їм вдвох зручно та спокійно. Тато лягає рано, йому на роботу вставати потрібно, мама пізньої ночі. А тепер пізньої ночі неможна. Тільки в кухні на табуретці можна присісти, і то, якщо пощастить. Ні вдень не прилягти, ні відпочити – в будинку тепер активна дворічна дитина.
Мало того, що батькам довелося грунтовно потіснитися останнім часом через сестру, щоб усім вистачило місця в квартирі, так ще доведеться взяти Наталю і двох своїх малих онуків на повне утримання. По крайній мірі, на перший час.
Наталя може, звичайно, знайти роботу, але з дітьми сидіти тоді буде нікому, а це серйозна проблема на сьогоднішній день. Делегувати цей почесний обов’язок мамі? Мало їй проблем, так ще й це! Ще їй в досить немолодому віці дітей глядіти потрібно.
– Подавай на аліменти і поділи майно! – каже сестрі своїй Ліда. – Тобі зараз потрібні гроші, на твоїх руках залишилося двоє малих дітей. Що значить «Нерви дорожче»? Ти на матір з батьком лише розраховуєш? Сама добре розумієш, що наші батьки вже немолоді зовсім. Вони взагалі тобі, дорослій жінці, теж не зобов’язані гроші на все давати, а тим паче змінювати своє життя через тебе з дітьми.
Сперечатися з колишнім чоловіком за гроші Наталя, відверто кажучи, не хоче, категорично відмовляється від цього. Чоловік може сказати, щоб діти жили з ним, якщо вона не може їх забезпечити. Самі діти йому, якщо чесно, не особливо потрібні, це лише спосіб зробити докір колишній дружині. У Наталі практично нічого немає.
Що найдивніше, так це те, що батьки свою доньку Наталю підтримують в її небажанні сперечатися з майже вже колишнім чоловіком за гроші: «Нерви доньки для нас дорожче».
Але до чого тут гордість? Хіба дітям гроші не потрібні? Хіба краще сидіти на пенсії батьків ніж забрати гроші в чоловіка?
Фото ілюстративне.
