– Петре, нам робити щось треба! Не можемо ж ми сидіти, склавши руки, коли наша донька таку помилку робить, – кажу я своєму чоловікові в надії, що ще можна щось змінити, хоча руки у мене самої опускаються.
– Віро, їй 18 років, вона вже занадто доросла, щоб ми за неї щось вирішували, – відповідає Петро. – Нам хіба просто змиритись треба.
А я не можу змиритися! Моя донька зібрала речі і пішла жити до чоловіка, на 20 років старшого за себе. Каже, що у них кохання.
Мені 42 роки, моєму чоловікові 44. Ми живемо в селі, маємо двох дочок. Старша, Марія, рік тому лише школу закінчила і в обласний центр поїхала вчитися в коледж.
Весь рік ми їй оплачували квартиру, яку вона знімала, купували продукти і одяг, давали гроші на дрібні витрати. Одним словом, робили все, щоб наша дитина не почувалася гіршою за інших. Ми навіть її в гуртожиток не пустили, а винайняли їй квартиру, щоб їй легше було вчитися.
Приїжджала донька додому рідко, приблизно раз в місяць, бо все казала, що багато задають вчитися. То ми з чоловіком самі частенько до неї в місто їхали, продукти везли, щоб вона не була голодна.
А нещодавно приїхала Марія додому, якась збентежена, і каже: “Мамо, тату, присядьте, я маю вам щось сказати”.
Я могла уявити собі все на світі, але тільки не це. Наша 18-річна донька заявила, що вона має нареченого і тепер буде з ним жити. А коли ми стали її розпитувати – хто він, коли весілля і все таке, вона нас ще раз ошелешила – ми його знаєм, це Матвій, він з нашого села, і весілля вони поки-що не планують, а просто будуть жити разом.
Я відразу в сльози, кажу, донечко, одумайся, який Матвій? Та він тобі в тати годиться! Але вона навіть не чує того, що я їй кажу. Заладила, що любить і все!
Щоб ви зрозуміли, Матвію 38 років. Він був одружений в нашому селі, але нещодавно розлучився – дружина його вигнала, бо толку від нього в сім’ї не було ніякого. У них в шлюбі залишилося дві донечки, дівчатка лише трохи молодші за мою Марію.
Сказати, що я ошелешена – це нічого не сказати! Я і плакала, і просила, і пробувала по душах поговорити з донькою, але все марно. Для неї це перше велике кохання, і вона не збирається від нього відмовлятися.
Стала я просити чоловіка, щоб той пішов до Матвія і поговорив з ним, але мій чоловік впевнений, що це нічого не дасть, каже, що Матвій вже встиг задурити голову нашій доньці, тож тепер пізно щось робити, треба просто прийняти її вибір.
Але моє материнське серце відмовляється приймати такого зятя, який є майже моїм ровесником. Я ж його добре знаю, він ні гроші заробити не вміє, ні сім’ю забезпечити.
Житла свого у нього теж нема, він після розлучення повернувся до своїх батьків, і мою Марію туди ж забирає. Я переживаю, що вона через свою “любов” покине навчання в коледжі, а ми вже скільки в неї вклали.
Не розумію, як так могло статися? Ми з чоловіком завжди жили добре, ніколи не сварилися, показували нашим дітям гарний приклад, а тепер маємо прийняти такий вибір доньки?
Не про таку долю для неї я мріяла… Я ж хотіла, щоб вона вивчилася, потім щоб заміж вийшла, щоб вона на своєму весіллі в білій сукні погуляла, щоб внуків нам подарувала.
От що мені тепер робити? Як вберегти свою дитину від необачного кроку, про який вона шкодуватиме все життя?
А щоб б ви зробили в цій ситуації на моєму місці?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
