Я сама – мама двох дітей, тому не розумію, як можна між ними робити різницю?
Але моя мама в свій час мені показала, що можна! Вона любила лише мого брата, а на мене не звертала жодної уваги.
Я не перебільшую, це справді було саме так. І триває і досі, хоча мамі вже 68 років, а мені 45.
У мами було два шлюби: в першому народилася я, а в другому – мій брат Сергій.
З моїм батьком мама розходилася дуже погано, і все це потім відобразилося на мені.
– Дякуй Богу, що я тебе бабусі не віддала! Твій батько зіпсував мені життя, – постійно картала мене мама, наче я була в чомусь винна.
Пам’ятаю, що після розлучення батьків (мені тоді було всього 5 років), мене і справді хотіла забрати до себе бабуся (татова мама).
Я не знаю чому, але мама мене не віддала (не думаю, що через те, що вона мене сильно любила, швидше тому, що хотіла їм таким чином насолити).
Потім мама вдруге вийшла заміж за дядька Валерія, і у них народився син Сергій.
З появою братика в нашому домі світ став крутитися навколо нього, а про мене всі забули.
Тоді мама вже сама пропонувала мені їхати до бабусі.
Коли я трохи підросла, і могла сама користуватися транспортом, я сідала в автобус і їхала до бабусі на кілька днів. І мене навіть ніхто не шукав.
Як тільки я закінчила школу, я відразу пішла з дому, і більше там не з’являлася.
Жила я у бабусі. Мама не цікавилася моїм життям: ні тим, як я вчуся, ні тим, чи вистачає мені грошей на життя.
Вона не прийшла до мене на весілля, і не вважала за потрібне познайомитися з моїм чоловіком, а потім і з моїми донечками.
Брат мій весь цей час жив біля батьків, і горя не знав. Вони оплатили йому навчання в престижному університеті. Коли Сергій одружувався, у нього було шикарне весілля (на яке мене не запросили).
Я не ображалася на своїх родичів, просто я рано зрозуміла, що я їм не потрібна, і тому горнулася до своєї бабусі.
Вона, до речі, була єдиною людиною, хто добре до мене ставився. Бабуся зробила на мене дарчу на свій будинок, так що тепер ми з сім’єю там живем.
Нещодавно про мене згадала мама. Вона сама мене знайшла, зателефонувала і попросила приїхати.
Я не бачила її багато років, тому була вражена тим, як недобре вона виглядає.
Мама розповіла мені, що її чоловіка Валерія не стало ще рік тому, а її улюблений син Сергій з дружиною і дітьми вже кілька років живуть в Канаді.
Квартиру свою вона давно на нього переписала, він сам наполіг на оформленні дарчої.
І тепер, коли мама постаріла, хворіє, і їй потрібна допомога, брат тільки розводить руками, мовляв, а що я можу зробити?
Мама попросила у мене вибачення, і запитала, чи не могла б я хоч інколи до неї приїжджати?
Пенсія у неї невелика, ні на що не вистачає. Та й останні часом мама часто в лікарні лежить, і їй просто необхідно, щоб хтось був поряд.
Я сказала, що подумаю.
Виходить якось не дуже справедливо – все отримав мій брат, а ми маємо маму просто доглядати!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
