– Діти у мене є, син з його дружиною, уявляєш, житло своє в кредит взяли, – розповідає 68-річна Валентина Степанівна. – Я їм сто разів говорила – нічого залазити в такі великі борги. Це ж скажена переплата! Розумна людина кредит брати не буде. Он у мене сусідка минулому році купила квартиру без всяких кредитів. Ну да, працювала багато років, звичайно, важко. Але накопичила. Ось це молодець, я вважаю. А моїм дітям, бач, складно збирати, не виходить у них. З грошима поводитися не вміють абсолютно, і гроші їх не люблять. І не полюблять вже. Правильно люди кажуть: в сорок років грошей немає – вже й не буде.
Синові Валентини Степанівни ще не сорок, а всього тридцять п’ять, дружині його і того менше. Вони звичайнісінька сім’я з дитиною. Обоє працюють, дружина, правда, на пів ставки і близько до будинку, щоб мати можливість в будь-який момент піти до дитини. Бабусь на допомозі у молодої сім’ї немає: мати дружини живе далеко, а Валентина Степанівна явно не з тих, хто буде допомагати з онуками.
– Я свою дитину виростила! Тепер нікому нічим не зобов’язана, – позначила вона свою позицію ще до того, як онук народився на світ.
Втім, просити матір про допомогу ні синові, ні тим більше його дружині в голову не приходило. Не ті в них відносини. Валентина Степанівна все життя дивиться на “молодих” трохи з висоти. Пояснюється це, швидше за все, різним рівнем життя. Валентина Степанівна багата спадкоємиця. Вийшло так, що їй єдиній дісталося майно батьків, свекрів і її чоловіка, якого вже давно немає. В результаті зараз у неї у власності чотири квартири, дві міцні дачі, два капітальні гаражі.
Валентина Степанівна скромно живе одна в самій маленькій квартирі, решту нерухомість здає в оренду.
– Слухай, так це ж величезні гроші! – каже невістці Валентини Степанівни, Оксані, її близька подруга. – Твоя свекруха такі великі гроші має. А куди вона такі гроші діває?
– Накопичує на вкладах, – знизує плечима Оксана. – Збирається незабаром ще одну квартиру купувати, п’яту.
– Ух ти! Може бути, вам з чоловіком її віддасть?
– Ні, звичайно, про це й мови бути не може. У неї досить таки тверда позиція – ніхто нікому нічого не винен. Вона з простої сім’ї, все своє, мовляв, нажила за життя сама – тепер і син так повинен. Так ми і не претендуємо на якесь там житло від неї. Живемо самі, як можемо. Поки я була в декреті, то ми в оренду квартиру, тепер ось і кредит взяли. Будемо платити побільше, ніж за оренду, але хоча б за своє власне.
Кредитні платежі, чесно кажучи, дуже вплинули на кишеню молодого подружжя. Але чоловік з дружиною поставили мету – розплатитися з боргами якомога раніше, тому що так виходить вигідніше. І тепер дуже економлять, і кожну зайву копійку несуть в банк.
– У мене в голові не вкладається таке! – зітхає подруга Оксани. – Пів життя тепер будете горбатитися на цей кредит. Жити без відпусток багато років, без поїздок, економити на всьому. Ні в кафе не сходити, ні чоботи собі зайві не купити. У дитини, вважай, дитинство пройде в цьому режимі. І все це – заради чого? Заради своєї власної квартири? Ну так ви все одно рано чи пізно спадок отримаєте від матері. З собою ж вона нажите не забере. Тим більше, нажитого у неї стільки, що там не тільки онукам, там правнукам вашим вистачить на багато років.
– Подруго, та не треба мені від неї нічого, розумієш! – сумно та щиро говорить Оксана. – Не хочу я чекати ніякої спадщини. Ми з чоловіком, слава Богу, не бідні і здорові – заробимо самі на свій дах над головою. Ну да, зараз довелося економити на всьому. Зате ми нікому не будемо нічим зобов’язані. Свекруху я доглядати на старості не буду, хай як хоче, а у мене совість чиста буде, я їй нічого не винна.
Оксану ніхто не розуміє, як можна влізти в борги на пів життя, щоб довести багатій свекрусі, що і вони не ликом шиті – нерозумно?
А Оксана вважає, що правильно чинить по-совісті, багатство свекрухи нехай залишається з нею, вона сама на старості до неї ще прийде, вона від неї відвернеться теж.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
