Нещодавно не стало моєї бабусі, і моя мама вирішила, що саме вона є єдиною спадкоємицею її квартири.
Проте ще 5 років тому, бабуся вирішила, що свою квартиру вона віддасть мені. Ну, не зовсім віддасть – цю квартиру я в неї, виходить, купила.
Ми з чоловіком тоді не мали власного житла, і хотіли взяти квартиру в кредит.
Коли про це почула моя бабуся, вона сказала, що напише дарчу на нас, а ми їй будемо щомісяця платити певну суму.
Ця домовленість була усною, про неї ніхто крім нас не знав.
Ми жили разом в бабусиній трикімнатній квартирі. Повсякденні потреби, одяг, відпочинок – це все, крім платежів в рахунок покупки, лежало на моїх плечах.
Бабуся отримувала пенсію. Ті кошти, які я їй віддавала, вона витрачала на свій розсуд: збирала, потім допомагала або моїй молодшій сестрі, або мамі.
Мама тоді дуже раділа, і не цікавилася, звідки у бабусі стільки грошей.
А бабуся дала велику суму сестрі на весілля, потім практично за свій кошт зробила в маминій квартирі ремонт.
Я не питала і нічого не говорила, моєю справою було віддати гроші, а їх подальша доля мене не турбувала.
Коли бабусі не стало, мама подумала, що квартира дістанеться їй, і відразу попросила, щоб я з’їхала, бо вона планує її продавати.
Яким же великим було її розчарування, коли вона дізналася, що бабусина квартира належить мені за дарчою.
Тоді мама заявила, що вона знайде на мене управу, але квартиру мені не віддасть.
Сестра заступилася за мене, нагадала матері, що вона своє майже все вже отримала.
Ремонт, відпустка, побутова техніка та меблі – все це їй було куплено з моїх грошей, які віддавала бабусі за квартиру. Думаю, що це цілком достатня компенсація за неотриманий спадок.
Але мою маму було не переконати, вона вважала, що я її обійшла в спадковому плані і все тут.
Тобто, коли її матусі була потрібна допомога і гроші на лікування – вона нічого не мала, я платила і добре, це не турбувало її протягом п’яти років.
А зараз вона змінила свою думку.
Мені дзвонять родичі, яким мама поскаржилася на мене, і кажуть, що я зобов’язана віддати мамі квартиру, вона ж мене виростила.
Або пропонують продати нерухомість і поділити виручене на три частини – мені, сестричці і нашій матері.
Якщо скласти все, що було мною витрачено за цей час, то це майже вартість мого житла.
Моральний внесок я не рахую: з літньою людиною дуже важко ужитися, їй непросто догодити.
А побут? Жодного разу ніхто не прийшов і не приготував бабусі сніданок чи вечерю.
Навіть коли вона злягла, я крутилася як білка в колесі, розриваючись між лікарнею і роботою!
А зараз мама про спадщину згадала.
Виявилося, що у неї є борг, і вона планувала повернути його, продавши бабусину квартиру.
Я її розумію, але нічим допомогти не можу.
Вважаю, що квартира по праву дісталася нам.
Ну хіба не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
