Коли не стало мого батька, я як його єдина спадкоємиця майже відразу попросила його дружину покинути квартиру, в якій вони жили. Знайомі і родичі мене за це картають, але у мене інша думка.
Так склалося, що тітка Люба – друга батькова дружина, з якою вони прожили багато років, але офіційно не були розписані. Моєї мами не стало, коли мені було всього вісім років.
З Любою батько зійшовся, коли мені вже виповнилося тринадцять. Ця жінка намагалася бути зі мною доброю і лагідною, вона спочатку мені дуже сподобалася і я дуже захотіла, щоб вона стала моєю мамою.
Та коли вона переїхала до нас, стала зовсім іншою. Перед батьком вона намагалася бути білою і пухнастою, а коли його не було, показувала свій справжній характер, але батько завжди більше вірив їй, а не мені.
Потім тітка Люба захотіла, щоб мене відправили в село до бабусі, адже її дочка теж жила з її мамою. Тато її послухав, мене перевезли в село, довелося змінити і школу, і подруг, та й взагалі усе.
Коли я закінчила школу і поїхала поступати в технікум, батько кликав мене додому, та я поселилася в гуртожиток. Потім заміж вийшла, народила сина. Батько став до нас заходити, хотів спілкуватися з онуком, так ми з ним і помирилися, але в гості до них я принципово не ходила, не хотіла бачитися з тіткою Любою.
Коли батько занедужав, його дружина зібралася і поїхала до своєї доньки, там якраз дитина народилася і вона сказала, що їй дуже треба доньці з внуком допомогти. Мені ж нічого не залишалося, як доглядати батька до останнього.
Через три місяці батька не стало і Люба стала мене картати, що я за ним погано доглядала. От якби це робила вона, то вона б його точно виходила. Не розумію, для чого вона це говорила мені, адже вона жодного дня не приїхала, щоб з ним побути.
Пoхорон, пoминки, потім сорок днів – все це зробили ми з чоловіком, Люба не дала жодної гривні. Мені моя свекруха допомогла і чоловік.
Як настав час я пішла до нотаріуса оформляти документи. Половина цієї квартири вже давно була моєю, її віддала мені моя бабуся, а тепер і батькову частку я оформила на себе. Зрозуміло, що я не хочу, щоб в цій квартирі жила Люба, тому я попросила її звільнити житло.
Змиритися з цим тітка Люба не хотіла, бо за роки вона вже вважала квартиру своєю. Каже, що буде зі мною судитися, ну нехай, вона все одно нічого не виграє. Я вважаю, що вчинила правильно, хоча родичі і сусіди, які не знають в деталях цієї ситуації, мене засуджують.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.