Мене звати Світлана, мені 25 років, я молодша дитина в сім’ї. У мене є старший брат Іван, він музикант, вчиться в консерваторії. Батьки носяться з ним, по дому він нічого не робить, тільки грає на своїй скрипці. А я прибираю, перу, готую, поки батьки на роботі, влітку допомагаю бабусі в селі.
На вихідних, замість того, щоб поїхати з друзями на шашлики, їздила з батьками на город полоти бур’яни. А брат залишився вдома – йому не можна напружуватися з важкою роботою. Він навіть їжу в свої 27 років не в змозі самостійно приготувати, і батьки вважають це цілком нормальним.
Я відчувала, що брата завжди любили більше, ніж мене. Наприклад, йому відразу допомогли отримати вищу освіту., бо у нього талант. Мене ж батьки не підтримали, коли я захотіла поступати в медичний університет. Потрібно було платити за моє навчання, а батьки сказали, що двох вони не потягнуть.
Мені довелося після школи йти на роботу, я сама заробила собі на навчання і два роки тому я поступила в медичний університет. Зранку ходжу на пари, вечором підробляю офіціанткою. Батьки досі скептично до цього ставляться, але мені байдуже, у мене є мрія, і нехай вони мене не підтримують, я буду намагатися досягнути свого.
Брат закінчив консерваторію, працює в місцевій філармонії, заробляє копійки, але батьки носяться з ним, бо в нього талант, просто ще не прийшов його час. Ну що ж, нехай: батьки вірять лише у брата, то ж мені залишається сподіватися лише на себе.
А нещодавно наша спільна бабуся покликала всіх до себе і сказала, що свій будинок вона дарує мені, бо хоче якось допомогти. Я була дуже зворушена вчинком бабусі, а от моїй мамі, яка дуже любить мого брата, це рішення бабусі здалося дуже несправедливим. Але, якщо чесно, то Іван вже багато років не був у бабусі, йому просто байдуже, як вона живе. Я ж приїжджаю до неї щовихідних, вона знає про мою мрію, напевно, саме тому вирішила мене підтримати.
Мені не хочеться думати, що батьки люблять брата більше ніж мене, але висновок напрошується сам собою. А як ще пояснити таке несправедливе ставлення? Мама чомусь для себе вирішила, що Іван повинен стати великим музикантом, може, тому що сама в молодості грала на скрипці, але потім кинула цю справу. А як на мене, брат не такий вже і талановитий, просто вона ним занадто опікується, а мені завжди каже, що я і так в житті не пропаду.
Але хіба можна так по-різному ставитися до рідних дітей, адже це ж дуже прикро! До речі, у моєї подруги в родині схожа ситуація, тільки там більше люблять молодшу сестру. Навіщо тоді народжувати двох, не розумію?! Чи не краще обмежитися однією дитиною і приділяти їй всю увагу?
Фото ілюстративне – tipik.
