Ми з сестрою ніколи особливо не були близькими. Можливо, це через те, що Ірина молодша за мене на 10 років. Коли я вийшла заміж, вона лише школу закінчувала.
Після заміжжя я пішла жити до чоловіка. Ірина залишилася з мамою в нашій невеличкій двокімнатній квартирі. Мама ніколи мені нічим не допомагала, але я і не просила. Сама заробляла, сама давала собі раду. Навіть коли у мене народилися діти, я не просила маму сидіти з ними, а спочатку сама була вдома, а потім платила няні.
На початку березня я виїхала з дітьми в Польщу. Мій чоловік давно там працює, а я все ніяк не могла наважитися до нього переїхати. А тепер з’явився шанс і наша сім’я воз’єдналася. Дві наші донечки пішли вчитися в польську школу, я знайшла роботу, ми винаймаємо житло.
Одним словом, життя потроху налагоджується і ми вирішили, що залишимося жити в Польщі, принаймі на деякий час. Дівчатам моїм теж тут подобається, вони вже почали звикати до нової школи і нових друзів.
Ірина теж виїхала за кордон, зараз вона живе у Франції, поїхала до своєї близької подруги. Теж роботу знайшла. Але ми з нею рідко спілкуємся, у кожного свої турботи.
Але нещодавно наша мама потрапила в стаціонар, лікарі кажуть, що лікування буде довгим, і що за нею потрібний догляд. Крім нас з Іриною у мами нікого немає. Значить, комусь з нас треба повертатися додому, щоб глядіти матір.
Я відразу подумала, що Ірина незаміжня, її ніякі зобов’язання не тримають, тому їй найбільше підходить повернутися і дивитися за мамою. Я їй зателефонувала і пообіцяла, що допоможу грошима – дам половину суми, яку вони витратять на лікування.
Та сестра мені сказала, що вона не планує повертатися, бо якраз знайшла хорошу роботу. Ірина нагадала мені, що я така сама донька як і вона. Тому я маю їхати.
Одним словом, є проблема, яку я поки не знаю як вирішити. Не думала, що моя сестра така. Адже останні роки мама допомагала лише їй, тому і логічно, що повертатися має вона.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.
