Моя нова напарниця на роботі Тамара – дуже хороша людина, – розповідає моя знайома, Оксана. – Але хороша людина – це не професія хороша, звісно, це щира правда, хоча і зовсім не весела. Мені її по-своєму шкода, особиста ситуація у неї зараз дуже непроста. Робота їй дуже потрібна, як повітря просто. При цьому на своєму місці вона явно не справляється зі своїми обов’язками, це м’яко кажучи. Не знаю чому! Я вже багато разів намагалася її і навчити, і підказати. І її поруч з собою садила, і сама з нею сідала, щоб допомогти. Толку немає зовсім ніякого. Все одно доводиться все за неї брати і переробляти, як не крути.
Сама Оксана за характером – людина досить серйозна та трохи консервативна.
Ось уже дванадцять років вона працює в невеликій, але стабільній компанії – правда, з невеликою перервою на декретну відпустку.
Роботою своєю Оксана до останнього часу була більш ніж задоволена. Заробітна плата у неї хороша, робота знаходиться дуже близенько – від будинку дві зупинки метро, при бажанні пішки можна дійти, якщо є вільних 10 хвилин.
До того ж поважають її на робочому місці, як справжнього професіонала у своїй справі і це дійсно щира правда – в зв’язку з цим вона користується деякими преференціями.
Оксана завжди може відпроситися, наприклад, взяти роботу додому, запізнитися або піти раніше. Це зручно – адже у Анни дитина-першокласник, і деяка свобода для неї, як для будь-якої працюючої мами, просто подарунок.
Останні кілька років Оксана працювала удвох з жінкою передпенсійного віку, і, треба сказати, вони прекрасно спрацювалися, дуже добре ладнали в усьому, розуміли одна одну з пів слова, у них все ладналося і добре виходило.
Але все хороше, як кажуть люди, мабуть, має тенденцію рано чи пізно закінчуватися.
Нещодавно напарниця звільнилася – якось раптово, раптом втомилася, адже роки у неї вже давно немолоді, вирішила жити на дачі, вирощувати полуницю та кріп і сидіти зі своїми онуками, сказала, що вже досить напрацювалася в своєму житті, хоче тепер і життю трохи порадіти.
На її місце спочатку взяли юну дівчину. Та взялася за роботу досить жваво, все швидко освоїла, але якось швидко втомилася і засумувала, чи що.
Набридло вранці вставати, йти на роботу, тут ще подружка поїхала відпочивати, і та дівчина задумалася. Чого вона чекала взагалі відроботи своєї, влаштовуючись в офіс, до кінця не зрозуміло, однак, не досидівши до кінця місяця, в один із днів вона просто звільнилася з роботи.
І на її місце прийшла Тамара – спокійна така жінка, добра дуже і співчутлива.
Тамарі 32 роки, у неї двоє маленьких дітей, ні дня трудового стажу, вища освіта, колись непогана, але після стількох років вже неактуальна, вельми важке розлучення за плечима і величезна фінансова яма прямо зараз, ще й в такий скрутний час для всіх.
По-людськи і по-жіночому Тамару Оксані дуже шкода: буквально ще пів року тому вона була матір’ю сімейства, хорошою домогосподаркою, і вірила в своє стабільне хороше майбутнє, як ніхто. А зараз Тамара з двома дітьми і з чималими кредитами, отримуючи копійчані аліменти, живе з мамою у старенькій двокімнатній квартирці.
Мама сидить з дітьми сама вдома, поки Тамара на роботі, але постійно їй за все це докоряє при кожній нагоді, повчає, згадує кожну копійку сто разів на день, яку дає їй, коли у доньки навіть на хліб немає грошей.
Але виходу у Тамари зараз ніякого немає. Молодшому ще немає і трьох років, і як впоратися без маминої допомоги з двома дітьми, Тамара зараз навіть не уявляє собі.
– Добре ще, що хоч роботу знайшла! – не втомлюється повторювати Тамара по кілька разів на день, коли розмовляє з Оксаною. – Мені цю вакансію прямо Бог послав! Я і не думала і не мріяла, що мене візьмуть, у такому скрутному становищі вдома сиділа, вже й надії всі втратила на краще життя.
Всі надії на щасливе майбутнє Тамара пов’язує з цією роботою.
А те, що вона абсолютно “не тягне” свої обов’язки на роботі, стало ясно самій Оксані з перших же днів.
Спочатку Оксана, звичайно ж, робила знижку на те, що людина прийшла після довгого перебування вдома з дітьми, та й взагалі, не має досвіду роботи.
Але ситуація з часом не тільки не покращилася, а ще й гірше. При тому, що Тамара дійсно щиро старається, у неї не виходить нічого, за що б вона не бралася.
Жінка постійно все плутає, забуває, не встигає нічого ніколи, все з запізненням у неї, і навіть те, що зроблено нею, треба гарно перевіряти і на вісімдесят відсотків переробляти.
Перший час Оксана була досить таки терпляча та поблажлива до своєї колежанки.
Вчила, пояснювала, повторювала і в другій, і в п’ятий раз, показувала помилки пальцем, відправляла Тамару все переробляти. показувала помилки, пояснювала усе разів 10 – і знову бачила ті ж помилки в переробленому варіанті.
В результаті левову частку роботи Оксані доводиться робити самій. Тамара тільки потіє, блідне, кліпає очима і винувато запитує:
– Що знову не так?
Оксана вже, останнім часом, стала брати з собою роботу додому, чого ніколи раніше не робила – інакше вони просто не справляються.
На неї вже ображається чоловік, дорікає в тому, що вона зовсім закинула і будинок, і дитину. У той же час і керівництво стало поглядати косо – що з тобою, мовляв? То не готове, це не зроблено, каже, що вдома абсолютно все закинула, нічого не встигає. Раніше не було таких проблем у Оксани ніколи на роботі!
Вихід, звичайно, є – піти до начальства і сказати відкрито – мовляв, нова співробітниця не справляється зі своїми обов’язками зовсім. Потрібно шукати іншу людину, причому, йти і говорити треба швидше, поки у Тамари не закінчилася випробувальний термін. Краще не буде, вона не може цьому навчитися, Оксані і зараз це вже все зрозуміло.
Але як взяти гріх на душу? Знаючи Тамару ситуацію, підкласти їй таку свиню? Їй кредити платити, дітей годувати. Куди вона піде? З роботою зараз непросто, знайти щось їй буде дуже важко. Та й не влаштується Тамара нікуди. Ситуація в країні дуже складна, роботи немає, люди останню втрачають, прогодувати двох дітей дуже складно жінці одній.
Це їй справді пощастило, взяли на це місце, щоб терміново вона замінила ту дівчину, яка нещодавно звільнилася. А зараз у Тамари ще і недобрі думки: вона адже теж розуміє, що не може впоратися, не розуміє ще багато і нікуди не годиться, як співробітник.
Більш того, начальство, коли буде приймати рішення, запитає думку у Оксани – що їй відповісти?
Останніми днями Тамара ходить дуже засмучена, роботу втратити боїться, дивиться на Оксану благальним поглядом. Не так вже це просто, виявляється, взяти і розказати про людину щось недобре начальсьву.
Але ж і себе треба пошкодувати? У Оксани з чоловіком вдома теж постійні суперечки почалися, адже вона дуже втомлюється на роботі, і вдома нічого невстигає, ображається він на неї, докоряти став, що весь час роботі приділяє ще й на вихідних.
От як тут правильно вчинити: допомогти добрій людині чи зберегти сім’ю?
Фото ілюстративне.
