Мені сьогодні вже 69-й рік пішов.
Чоловіку моєму вже 70 років нещодавно виповнилось.
Ми маємо двох дітей: сина і доньку.
Зараз наші діти мають вже свої сім’ї, але вони обоє не живуть поруч з нами, а оселилися в місті, міське життя подобається їм більше.
У нашого сина донечці – 4 роки, а доччиному синові виповнилося 6.
А ми з чоловіком й досі у селі самі живемо.
Ми все життя жили в хаті і звикли до звичайного сільського життя, для нас це найкраще.
І вийти на двір можемо будь-коли, і попрацювати є де.
Город свій, кури та гуси, можемо внукам передати домашніх, свіженьких гостинців.
Не те, що в тих магазинах зараз.
Ми, як виходило, відкладали гроші увесь цей час.
Хотіли з чоловіком заощадження поділити на обох дітей.
Усе-таки їм знадобиться, для них це буде суттєва підтримка.
І дім свій теж порівну ділити хотіли.
Комусь одному залишати все своє майно буде, звісно, несправедливо, мабуть, так ми з чоловіком відразу подумали.
От так з чоловіком ми ще давно про це і домовились.
Сума у нас зібралася вже досить таки непогана, як на сьогоднішній день.
Пізніше ми обоє занедужали, не могли нічого робити.
Подзвонили своїм дітям.
Дочка, коли почула, що сталося, то відразу сказала, що негайно приїде до нас з батьком.
Син спочатку не брав довго телефон, потім невістка відповіла і сказала, що не має можливості відпустити чоловіка, у них там якісь свої справи виявилися.
Говорила, що в них дитина мала, треба з нею допомогти і по господарству справ багато, а вона нічого не встигає сама без чоловіка.
Наша донька в той день після нашого до неї телефонного дзвінка вже всього через пів години приїхала до нас додому.
Вона привезла багато продуктів, фруктів. Також зятя привезла з собою, сказала, що допомагатимуть в усьому нам. Він лікар.
Згодом свого чоловіка дочка відправила додому, а сама з нами вирішила залишитись поки не одужаємо з батьком обоє.
Виходила нас, поставила на ноги, допомагала дуже добре, як могла.
Донька і доглядати нас встигала, і їсти готувати, і навіть на городі допомогла дещо досадити.
Ми, звісно, зворушені були з чоловіком і неймовірно вдячні своїй доньці.
Чули ще, що внук наш дуже хоче окрему кімнату.
А вони живуть у невеличкій однокімнатній квартирі.
Що вдалось взяти на виплату, щоб одразу переїхати, те й купили.
Та зараз онук дорослішає, а грошей зайвих на нове помешкання ні дочка, ні зять, звісно, не мають.
Вона просто нам це розповіла, поділилася з нами, адже ми багато часу тоді провели разом, багато про що говорили.
Нічого донька у нас з батьком зовсім не просила.
Та ми ще й не думали нічого змінювати у розподілі майна.
Проте, коли потрібна була допомога, щоб відвезти картоплю та капусту на базар, син знову відмовив відразу, у нього останнім часом зовсім немає часу на нас.
А донька навіть не перепитувала нічого у батьків, одразу приїхала з чоловіком, щоб допомогти.
Тоді вже ми з батьком і не сумнівались ні на хвилину, а знали, що маємо зробити.
Вирішили свої погляди таки переглянути і зробити по-совісті, хто що заслужив.
І не думали навіть що про нас подумають інші.
Одного дня ми просто покликали обох дітей до себе.
Сказали, що будемо говорити з ними про гроші, які хочемо їм передати, адже з батьком вже вирішили все.
На цю пропозицію наш син з невісткою одразу ж відгукнулись.
Перші приїхали до нас, чого ніколи не було останнім часом.
Донька трохи пізніше, сказала, що затримається, бо справи якісь має.
Усі діти з сім’ями сиділи, чекали нашого рішення.
Ми й сказали, що дочці віддамо усі свої накопичення просто зараз, щоб вони змогли купити більшу квартиру.
Син наш і так мав велику житлову площу, бо перший час у нас жив, коли відкладав на своє житло гроші.
А після того, як нас не стане, нашу хату нехай навпіл поділять син та донька між собою.
Син з невісткою нам не сказали нічого, хоча видно, що обоє образилися.
А ви як гадаєте? Правильне рішення ми з чоловіком прийняли?
Фото ілюстративне.