fbpx
Життєві історії
Нещодавно ми святкували моє 25-річчя. Свекруха мені подарувала золоті сережки, а мої батьки принесли 500 гривень. Справа навіть тут зовсім не в грошах

Після весілля свекруха стала мені другою мамою, я навіть не уявляла, що так буває. Цій людині я дуже вдячна. Наталя Іванівна намагається з усіх сил нам допомагати і ми з чоловіком дуже це цінуємо.

Нещодавно ми святкували моє 25-річчя. Свекруха мені подарувала золоті сережки, а мої батьки принесли 500 гривень. Справа навіть тут зовсім не в грошах. У мене таке враження, що відколи я вийшла заміж, батьки наче забули про мене. Навіть не пропонують допомогти, хоча допомога мені в декреті зайвою б не була. Просто випровадили мене з дому і двері закрили, живуть для себе.

Інша справа – мої свекри. Допомагають при першій потребі і нагоді. Живемо ми з чоловіком і дитиною в квартирі, яку батьки ще до весілля купили, належить вона свекрусі, але була придбана ними для сина.

Батьки чоловіка все життя багато працюють, і ця «зайва» квартира далася їм з великими труднощами. Свекри стверджують, що купували її для сина.

– Щоб вам не поневірятися по чужих кутках, як ми з батьком колись! – каже свекруха. – Живіть, скільки потрібно! Добре, що є квартира! А потім подумаємо, як розширитися. Все-таки в однокімнатній жити сім’єю, з дитиною – не справа. Поки ми з батьком працюємо, ми повинні вам допомогти.

Мої ж батьки про таке навіть не думають. Живуть удвох у великій трикімнатній квартирі в хорошому районі, постійно подорожують. Онуку за майже рік її життя бачили всього два рази. Вони постійно повторюють, що всього досягли самі, то ж тепер мають право відпочити. А ми за їхнім прикладом теж маємо самі усього досягати.

При цьому батьки знають, що я зараз не працюю, тому грошей, крім виплат на дитину, не маю, живу на гроші чоловіка в квартирі свекрухи, якщо вже називати речі своїми іменами, свого за душею нічого.

Колись вони починали також. Але тоді було значно простіше. Зарплату платили вчасно, квартири «давали», зараз вже не ті часи, що були колись. В нашому місті зарплати невеликі, тому мій чоловік зараз працює на двох роботах, щоб утримувати сім’ю. Проте грошей вистачає тільки на найнеобхідніше. І то тільки завдяки тому, що живемо ми в квартирі, що належить свекрусі.

Наталя Іванівна взагалі скарб: тактовна, доброзичлива, позитивна, внучку дуже любить. З перших днів шлюбу я дуже вдячна мамі чоловіка за підтримку і діяльну допомогу. Одна квартира чого варта.

Та й з онукою свекри зараз дуже виручають. Везуть свіжі продукти з села, гуляють з коляскою, допомагають при першій необхідності. При цьому не нав’язують своєї думки, і не втручаються в наше життя.

Я дуже вдячна свекрусі і свекру. А от поведінка моїх власних батьків мене дивує.

Мені дуже незручно перед свекрухою, яка зі мною ділить всі турботи, бо чоловік майже весь день на роботі. Безумовно, всім було б простіше, якби мої батьки теж підключилися і допомагали хоч якось. Хоча б до онуки приходили регулярно, чи що.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page