fbpx
Життєві історії
Нещодавно ми поїхали до чоловіка в село і мені сказали доїти корову, а потім ще картали за те, що я не вмію цього робити. А я не те, що доїти, я корову бачила лише на картинці. Далі був сінокіс, де я теж нічого не зуміла зробити. Весь вечір мама чоловіка не скривала свого обурення мною. «Не міг Василину сусідку взяти за дружину – у неї робота в руках горить. А ця – зовсім нічого не вміє»

Я народилася і виросла в місті, але вийшла заміж за хлопця з села. І ніколи б не подумала, що цей факт затьмарить наше щастя. З Володимиром ми познайомилися ще в університеті. Він розумний і кмітливий, часто писав за мене курсові роботи. Спочатку ми просто дружили, а потім закохалися.

Весілля ми вирішили не святкувати, віддали перевагу відпочинку закордоном. Батькам Володі це дуже не сподобалося, адже у них велика родина і вони все життя мріяли зробити грандіозне весілля єдиному синові. Та ми полетіли на море і це стало першим каменем спотикання між мною і батьками чоловіка.

Після одруження ми почали жити у мене квартирі, яку залишила мені бабуся. Вона сама переїхала до моїх батьків. Я думала, що тепер у нас все буде добре, але я і не підозрювала, що мене чекає.

Нещодавно ми поїхали до чоловіка в село і мені сказали доїти корову, а потім ще насварили за те, що я не вмію цього робити. А я не те, що доїти, я корову бачила лише на картинці. Далі був сінокіс, де я теж нічого не зуміла зробити. Весь вечір мама чоловіка не скривала свого обурення мною. «Не міг Василину сусідку взяти за дружину – у неї робота в руках горить. А ця – зовсім нічого не вміє».

Коли ми одружувалися я не до кінця розуміла, що мене чекає, що, взагалі, означає мати таких родичів. Кожен свій приїзд я вислуховую лекцію, що повинна народити, що мені вже пора давно, а мені лише 25 років і зараз я мрію зробити кар’єру і заробити трохи грошей. Адже розумію, що в наш час народити дитину – це велика відповідальність.

Кожні вихідні, особливо влітку нас змушують приїжджати в село і допомагати, при цьому від села нам нічого не дістається. Крім цього, нас завжди засуджують, що живемо ми неправильно, в родині чоловік повинен працювати, а дружина – народжувати.

У нашому випадку ми працюємо разом, на одній фірмі. Кар’єра у нас швидко йде вгору, але робота займає весь наш вільний час. Крім цього ми обоє займаємося в спортзалі і коли я виставляю фото в соціальні мережі, мені починають писати родичі чоловіка, невже мені не соромно перед чоловіком. Я вже повидаляла їх з друзів, а вони образилися.

Зараз дійшло до того, що мене засуджують і не люблять майже всі родичі чоловіка, вони в обличчя посміхаються, а позаочі говорять про мене таке, що дуже неприємно слухати. Чоловік мене просить не звертати на них уваги, каже, що все минеться. Його батьки крім села, городів і корів нічого більшого й не бачили, тому то і наш стиль життя здається їм дивним.

На вихідні чоловік знову просить мене поїхати з ним в село до його родичів. А я зовсім не можу знайти в собі сили це зробити. І розумію, що треба, бо вони – рідні люди для мого чоловіка, але не можу. Що мені робити? Чи варто намагатися подружитися з ними, чи краще відразу перервати спілкування?

Фото ілюстративне – factroom.

facebook