Нещодавно, зовсім несподівано для нас усіх, моя свекруха повідомила нам усім, що збирається виходити заміж, а відзначити це свято вони хочуть обов’язково, хочуть своєю радістю поділитися з усією родиною.
Третій раз вже у моєї свекрухи така радість.
Валентина Петрівна каже, що тепер вже точно назавжди, адже це щирі та світлі почуття і вона впевнена в цьому.
Від першого чоловіка, батька мого Сергія, мати чоловіка пішла сама.
Згодом вона вийшла вдруге заміж, народила двох дочок з різницею в рік.
Вона постійно просила лише гроші у свого чоловіка, його це втомило дуже, що він потім сам вже пішов від неї, хоча і допомагав сім’ї дуже добре до повноліття їх дочок.
Зараз сестри Сергія, мої зовиці, вже виросли, вони студентки, в принципі – самостійні, підробляють навіть трохи самі, але матері не допомагають своїй зовсім нічим.
Та й молоді ще, не мають такої змоги.
Як каже моя свекруха своєму синові, моєму чоловіку Сергієві:
“Ти у мене завжди одна надія і опора на майбутнє, тільки й сподівань, що на тебе одного! Я лише на твою допомогу надіюсь, на тебе сподіваюсь і все”.
Так, заробіток у мого Сергія зараз хороший, він великий та хороший фахівець у великій компанії, іноді у нього бувають доволі таки тривалі відрядження далеко від дому і тоді він приїжджає з великими грошима в кишені.
Моєму чоловікові зараз вже 34 роки, свекрусі 55, і ніби як він зобов’язаний був допомагати матусі, незважаючи на те, що в своїй сім’ї у її сина теж є обов’язки: двоє наших ще малих дітей.
Але хочеш – не хочеш, а доводилося мамі частенько давати гроші, а тим паче, коли вона сама просить у нього допомоги і постійно до нього прикріплює почуття обов’язку, мовляв я твоя мати, виростила одна тебе.
Зрозуміло мені було б, якби це була якась потреба: їсти нічого, а так і на ремонти для неї витрачалися, і шубку їй син купив, бо вона прямо мріяла про неї і щодня нагадувала Сергієві про це.
Та шуба коштувала чималих грошей, мама сама про неї попросила. Причому зими зараз у нас теплі, можна і в куртці ходити звичайній.
Просто Валентина Петрівна захотілося шуби, щоб гарно виглядати на фоні своїх подруг-одноліток, щоб усі з захопленням дивилися на неї, от любить мати чоловіка, що їй заздрили усі.
Наречений матері мого чоловіка її ровесник.
Він теж двічі одружувався, діти є в обох родинах, але він особливо з ними ніколи й не спілкувався: ні з дружинами колишніми, ні з дітьми після розлучення.
Загалом, так собі наречений, щиро кажучи, як на мене.
Але свекруха його виправдовує – мовляв, що ж, минуле його ворушити, зараз він хороша людина і стане мені добрим чоловіком, а в житті всякого буває.
Все б нічого, тільки заявочки у моєї свекрухи на святкування їх одруження досить високі: зробити застілля ледь не на весь світ, весілля на сотню людей – від рідні до далеких знайомих, щоб гуляли всі і раділи її щастю.
Уже й придумали, як це зробити: виїзну кухню на природу з наметами і музикантами.
В такому – популярному сучасному американському стилі. Планують свекруха з цим своїм нареченим весілля на літо це.
Гаразд би, хай би шикували, але до нас мати Сергія прийшла знову просити грошей: мовляв, дороге це задоволення, дай, синку, грошей хоч половину або третину на святкування мого весілля!
Розрахунок такий: по тисячі на їжу кожному гостю, не рахуючи напоїв, послуги за намети і весільну арку, виїзд персоналу послуг і музикантів, а так само інших дрібниць.
Виходить дуже велика сума грошей.
Ми весілля своє робили скромнішим, аби багато не витрачатися на все.
Та Валентина Петрівна стоїть на своєму, каже, що це буде в якості подарунка.
Але в моєму розумінні подарунок це 2-3 тисячі, а не 30-50 тисяч гривень.
Я сказала Сергієві, що хоч він і добре заробляє, але я проти того, щоб давати такі гроші його мамі.
А він образився, адже Сергій не може відмовити їй, йому дуже важко мамі відмовляти.
Але хіба я не права? Ну що це за подарунки такі у наш час?
Фото ілюстративне.
