Нещодавно моя свекруха дуже здивувала нас, вона буде втретє виходити заміж. Весілля планують на літо. Свекруха у своїх двох доньок нічого не просить, а моєму синові так і каже, що він її опора на старості років. Мати мого чоловіка чекає, що тепер весілля саме син має робити їй

Нещодавно, зовсім несподівано для нас усіх, моя свекруха повідомила нам усім, що збирається виходити заміж, а відзначити це свято вони хочуть обов’язково, хочуть своєю радістю поділитися з усією родиною.

Третій раз вже у моєї свекрухи така радість.

Валентина Петрівна каже, що тепер вже точно назавжди, адже це щирі та світлі почуття і вона впевнена в цьому.

Від першого чоловіка, батька мого Сергія, мати чоловіка пішла сама.

Згодом вона вийшла вдруге заміж, народила двох дочок з різницею в рік.

Вона постійно просила лише гроші у свого чоловіка, його це втомило дуже, що він потім сам вже пішов від неї, хоча і допомагав сім’ї дуже добре до повноліття їх дочок.

Зараз сестри Сергія, мої зовиці, вже виросли, вони студентки, в принципі – самостійні, підробляють навіть трохи самі, але матері не допомагають своїй зовсім нічим.

Та й молоді ще, не мають такої змоги.

Як каже моя свекруха своєму синові, моєму чоловіку Сергієві:

“Ти у мене завжди одна надія і опора на майбутнє, тільки й сподівань, що на тебе одного! Я лише на твою допомогу надіюсь, на тебе сподіваюсь і все”.

Так, заробіток у мого Сергія зараз хороший, він великий та хороший фахівець у великій компанії, іноді у нього бувають доволі таки тривалі відрядження далеко від дому і тоді він приїжджає з великими грошима в кишені.

Моєму чоловікові зараз вже 34 роки, свекрусі 55, і ніби як він зобов’язаний був допомагати матусі, незважаючи на те, що в своїй сім’ї у її сина теж є обов’язки: двоє наших ще малих дітей.

Але хочеш – не хочеш, а доводилося мамі частенько давати гроші, а тим паче, коли вона сама просить у нього допомоги і постійно до нього прикріплює почуття обов’язку, мовляв я твоя мати, виростила одна тебе.

Зрозуміло мені було б, якби це була якась потреба: їсти нічого, а так і на ремонти для неї витрачалися, і шубку їй син купив, бо вона прямо мріяла про неї і щодня нагадувала Сергієві про це.

Та шуба коштувала чималих грошей, мама сама про неї попросила. Причому зими зараз у нас теплі, можна і в куртці ходити звичайній.

Просто Валентина Петрівна захотілося шуби, щоб гарно виглядати на фоні своїх подруг-одноліток, щоб усі з захопленням дивилися на неї, от любить мати чоловіка, що їй заздрили усі.

Наречений матері мого чоловіка її ровесник.

Він теж двічі одружувався, діти є в обох родинах, але він особливо з ними ніколи й не спілкувався: ні з дружинами колишніми, ні з дітьми після розлучення.

Загалом, так собі наречений, щиро кажучи, як на мене.

Але свекруха його виправдовує – мовляв, що ж, минуле його ворушити, зараз він хороша людина і стане мені добрим чоловіком, а в житті всякого буває.

Все б нічого, тільки заявочки у моєї свекрухи на святкування їх одруження досить високі: зробити застілля ледь не на весь світ, весілля на сотню людей – від рідні до далеких знайомих, щоб гуляли всі і раділи її щастю.

Уже й придумали, як це зробити: виїзну кухню на природу з наметами і музикантами.

В такому – популярному сучасному американському стилі. Планують свекруха з цим своїм нареченим весілля на літо це.

Гаразд би, хай би шикували, але до нас мати Сергія прийшла знову просити грошей: мовляв, дороге це задоволення, дай, синку, грошей хоч половину або третину на святкування мого весілля!

Розрахунок такий: по тисячі на їжу кожному гостю, не рахуючи напоїв, послуги за намети і весільну арку, виїзд персоналу послуг і музикантів, а так само інших дрібниць.

Виходить дуже велика сума грошей.

Ми весілля своє робили скромнішим, аби багато не витрачатися на все.

Та Валентина Петрівна стоїть на своєму, каже, що це буде в якості подарунка.

Але в моєму розумінні подарунок це 2-3 тисячі, а не 30-50 тисяч гривень.

Я сказала Сергієві, що хоч він і добре заробляє, але я проти того, щоб давати такі гроші його мамі.

А він образився, адже Сергій не може відмовити їй, йому дуже важко мамі відмовляти.

Але хіба я не права? Ну що це за подарунки такі у наш час?

Фото ілюстративне.