fbpx
Життєві історії
Нещодавно мій чоловік залишив село, він поїхав у місто без нас, орендував там квартиру, влаштувався на хорошу роботу і через 2 місяці я мала приїхати з дитиною до нього. Коли минув час, я зібрала дитину, взяла одну торбу і поїхала до нього. На вокзалі нас ніхто не зустрів, телефон чоловіка не відповідав, а у мене на душею ні копійки. То був найдовший вечір в моєму житті

З тієї хвилини, як ми приїхали минуло вже десь близько пів години, всі пасажири швиденько вийшли з потяга, а чоловіка мого все немає. Провідник допоміг мені винести сумки та дитину. Телефон розрядився в довгій дорозі, добрий провідник дав свій телефон подзвонити, але телефон чоловіка був недоступний.

Куди він зник? Може щось трапилося? А, можливо, зовсім забув про нас з дитиною.

Ось і переїхали. Можливо, у нього є інша, а нас він забув.

Не так давно мій чоловік поїхав у місто без нас, орендував там квартиру, влаштувався на хорошу роботу і через два місяці я мала приїхати з дитиною до нього, там ми мали влаштувати своє життя. Чоловік повинен був зустріти мене вранці біля нашого вагону. Він ніколи не спізнюється, це взагалі не його риса, але я стою з однорічним синочком на руках, а навколо нікого. Порожній перон, всі пасажири розійшлися, провідники закрили двері вагонів, кінцева станція, все, приїхали.

Зима, мете сніг, у мене дуже мерзнуть руки, телефон розрядився, знайомих в місті у мене немає, грошей з собою ні копійки, я ж на чоловіка розраховувала. Я потрапила в безвихідну і дуже сумну для мене ситуацію. Добре, що малюк поки спить, він хоч поки не вередує. Але коли прокинеться, то захоче їсти, а в мене з собою зовсім нічого немає, булочку з чаєм ми ще в поїзді з’їли, що і де мені зараз шукати.

Сіла на сумки, покірно та сумно чекаю, трішки надії зосталося в серці. Потрібно було попросити когось, щоб допомогли мені занести сумки на вокзал, але вже нікого немає поруч.

Ну не проспав же він, це ж не серйозно. Можливо, на дорогах пробки або він не знає на який шлях прийшов поїзд. Але тоді не зрозуміло, що у нього з телефоном. Можливо, має тепер гарну роботу і знайшов собі іншу жінку в місті?

Руки зовсім замерзли, сиджу так 40 хвилин, які здавалися мені цілою вічністю. Сум мій і розчарування наростає, за себе і дитину теж тривожно, але мене в гіршому випадку напевно просто заберуть, як бездомну, а там тепло і їжа є, напевно. Встановлять мою особистість і допоможуть зв’язатися з рідними, щоб купили мені квиток назад.

Минуло так ще хвилин п’ять і на пероні з’явилася постать дуже схожа на мого чоловіка. Далеко йде, куртка незнайома, а хода наче його. Невже мій! Точно. Мій чоловік. У новій куртці і не впізнати його, так змінився за два місяці.

Підбіг, пригорнув, щиро попросив вибачення, хвилюється, що ми замерзли. Довго чекав таксі і запізнився до нас. Ох вже ці таксисти. А я так хвилювалася, чого тільки не передумала за весь цей час. Вийшли з вокзалу, сіли в машину. Тепер у нас все буде добре. Тепер ми разом у великому місті, але ми разом і це добре.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook