Я не можу сказати, що точно знала, що чоловік мені зраджує, але і не можу стверджувати, що не підозрювала про це. Час від часу такі думки в мене виникали, але їх відразу ж від себе відганяла.
Чоловікові моєму 45 років, мені 40. Разом ми вже 19 років, у нас є двоє дітей – син і дочка. Маємо також гарний будинок за містом і свій невеликий бізнес, а коли одружилися, не мали абсолютно нічого. Все, що у нас є, ми заробили разом.
У нас вдома завжди були якісь зустрічі друзів. Мій чоловік таке дуже любив, сам скликав гостей, накривав стіл, смажив шашлик. Жодних вихідних у нас не було без гостей. І хоч я періодично втомлювалася від таких гулянок, та чоловікові я не перечила.
Приходила постійно до нас і моя подруга з своїм чоловіком. Віра постійно мені скаржилася на нього, а коли я питала, чому ж вона не розлучається, якщо сімейне життя не склалося, вона лише розводила руками, мовляв, а куди вона піде.
Як почалася війна, я з донькою виїхала до своєї мами в Італію. А чоловік і старший син залишилися вдома. Син не раз мені казав, що Віра до нас приходила – то прибере, то щось їсти зварить. Я була їй вдячна за допомогу.
Але одного разу моя мама про це почула, і почала зі мною сваpитися – чому я дозволяю їй приходити до мене за час моєї відсутності. Це дуже неправильно, і таким чином не одна жінка чоловіка втратила.
На кого-на кого, а на свою подругу я таке подумати не могла, адже ми дружили з нею багато років. Хоча мамині слова, звичайно, посіяли в моїй душі сумніви.
А нещодавно мені написав повідомлення чоловік Віри. Він просив мене терміново повертатися в Україну, інакше дві сім’ї зруйнуються.
Мама вже пакує мені валізи, каже, щоб я негайно їхала додому. А мені щось перехотілося. Єдине, чого я зараз хочу, це розлучення. Але розумію, що після скількох років разом зробити це буде дуже непросто. У нас діти, у нас спільне майно, але чи варте це все того, щоб жити далі з тим, хто тебе зрадив.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
