fbpx
Життєві історії
Нещодавно мене знайшла тітка Оксана, мамина рідна сестра. Я з нею не спілкувалася вже дуже довго, а тут вона з’явилася, почала жваво цікавитися моїми справами

Ми з мамою залишилися вдвох після того, як не стало мого батька. Жилося нам непросто. Допомагала нашій сім’ї бабуся з татового боку. З боку маминих родичів допомоги не було. Точніше, вона була, але вся йшла маминій сестрі Оксані, вона жила разом із чоловіком та дітьми у батьків. Вона була ближчою, їй і допомагали. До того ж тітка постійно скаржилася на життя, так правдоподібно, що її всі шкодували.

Те, що мама залишилася вдовою з дитиною, їм проблемою не здавалося. Те, що мамі доводилося працювати вдень на одній роботі, а ввечері ще під’їзди мити теж не враховувалося. Оксані ж важче. А мама просто скаржитися не вміла ніколи.

Жилося нам несолодко, але ми трималися. Після школи я одразу пішла працювати, бо треба було якось жити. До бабусі по материнській лінії я не їздила, останній раз була там класі в дев’ятому, з того часу й не їздила. Вони теж не цікавилися моїми справами.

А мама їздила, щось намагалася допомогти. На мої питання, навіщо вона їздить туди, мама відповіла, що яка б не була, а це її сім’я, іншої матері та сестри в неї вже не буде.

Коли бабуся занедужала, тітка переклала турботу про неї на мою маму. Та бабусю покірно забрала до нашої квартири.

– Я скільки років батькам допомагала, тепер ти хоч щось для матері зроби, – заявила тітка.

Що вона для батьків робила, я не знаю. Як на мене, так вона сиділа з чоловіком на всьому готовому і лише чекала допомоги від інших.

Через рік бабусі не стало. Проводами в останню путь і всім іншим довелося займатися мамі, тітці було ніколи, у неї онук народився. А потім виявилось, що тітка свого часу вмовила бабусю все майно переписати на неї. Тобто ні від квартири, ні від дачі, ні від заощаджень на книжці мамі нічого не діставалося.

За маму було дуже прикро. Спілкуватися з тіткою навіть із ввічливості я не збиралася, викреслила цю рідню з життя і довго не згадувала.

Упродовж наступних десяти років не стало спочатку бабусі, потім і мами. Я стала володаркою двох квартир, але в них не мешкала. Їх ми здавали, а жили на території чоловіка, у нього квартира зручніше була. У нас двоє дітей, зараз я у декреті з молодшим. Іпотек у нас немає, лише кредит на машину.

Нещодавно мене знайшла тітка Оксана. Я з нею не спілкувалася вже дуже довго, а тут вона з’явилася, почала жваво цікавитися моїми справами.

– Щось ти зовсім родичів забула, недобре. Зовсім не дзвониш, не приїжджаєш, – щебетала вона, а я не могла зрозуміти, чого це вона прокинулася, стільки років не спілкувалися. – За рідню треба триматися, хто ж тобі допоможе в разі потреби, як не родичі?

Я вже готувалася покласти слухавку, коли тітка перейшла до суті дзвінка.

– У мене дочка зараз у вашому місті з чоловіком квартиру шукає, але ціни там у вас, звичайно. А в тебе ж дві квартири має бути. Так ти сестру впусти в одну пожити, а то їм зараз знімати нема на що.

Я відмовила. Ні тітку, ні її дітей та інших родичів я не бажаю знати.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page