У моєї подруги Поліні тепер багато клопоту з’явилося, мама проситься до неї.
– У моєї мами нещодавно день народження був, якраз на минулому тижні його відмічали. Ми з чоловіком телефонували їй, вітали її по відео зв’язку.
Ми по великих святах завжди так з мамою розмовляємо, хочемо побачити одна одну.
Мама моя відразу нам за привітання подякувала, і каже нам – добре, мовляв, що ви зараз всі зібралися, у мене як раз оголошення для вас є, це все стосується всієї нашої родини, це новина хороша для всіх.
І тут нам відразу каже, майте на увазі, що зараз допрацьовую я останній рік на своїй роботі і планую виходити на пенсію і відразу переїжджати до вас, жити в столиці хочу, хоч зараз життя побачу хороше.
У старості років житиму з вами, так буде легше для всіх.
Треба сказати, мама у Поліни – людина хороша, у неї не було з нею ніколи ніяких негараздів, добре вони жили.
Можливо, це можна пояснити тим, що вони останні роки живуть далеко одна від одної, кожна в себе вдома.
За весь цей час вони бачилися досить таки рідко: після весілля з’їздили разом на малу батьківщину, потім рази три або чотири мама приїжджала в столицю до них на декілька днів.
А в минулому році чоловік Поліни, їздив до матері разом з 8-річним сином на пару тижнів в літні канікули, показати синові красу мальовничого села та гарної природи.
Загалом, стосунки в родині дуже хороші.
Під час цих рідкісних зустрічей мама завжди вела себе спокійно, керувати і командувати вона ніколи й не намагалася.
На всі свята дарувала дітям та онукові невеличкі подарунки.
Останнім часом надсилає гроші до кожного дня народження – мовляв, не знаю, що вам треба зараз багато, купіть собі самі від мене те, що хочеться вам, вона зі всією душею горнулася до своїх рідних.
З грошима у матері все життя було все добре, можна так сказати.
Працює мати на хорошій посаді у місцевого фермера, бухгалтером, вже багато часу нікого не забезпечує, грошей трішки відклала.
Поліну мама відразу після школи відправила вчитися в столицю, купивши їй в столиці хорошу однокімнатну квартиру – була така можливість у неї на той час.
Поліна гарно вивчилася, зустріла Тараса, вийшла заміж – так вони і живуть й досі разом в цій квартирі, дитину тут же народили.
Правда, зробили хороший ремонт на свій смак, обставили новими меблями, виділили вільний куточок для сина, коли той трохи підріс.
– Вам вже хоча б двокімнатну квартиру потрібно буде купити, адже тут для всіх місця не вистачає, – іноді кажуть Поліні подруги. – Тісно втрьох на 35-ти квадратних метрах. Не думаєте розширюватися?
– З нуля купити двокімнатну квартиру це просто нереально для нас, великих заощаджень ми не маємо з чоловіком, – пояснює Поліна знайомим. – А ця квартира оформлена на мою маму, усі папери на ній.
Тарас теж вважає, що вона належить лише тещі.
Можна було б, звичайно, продати цю квартиру, гроші ці оплатити, як перший внесок, а на решту взяти хороший кредит, але.
У подружжя навіть думки немає запропонувати матері такий варіант.
Тарас своїй дружині щоразу каже, що він до цієї квартирі ніякого відношення не має і він теж, тому мама може не погодитися на це. І так довго вони живуть безкоштовно в квартирі тещі.
– Почекай, так мама твоя в однокімнатну квартиру цю до вас приїде, так, виходить? – запитують знайомі в Поліни.
– Та ні, звичайно! – пояснює Поліна усім. – У неї в планах продати все майно у себе: у неї великий будинок, ще й хата в тому ж селі, що від бабусі залишилася, ще й машину свою має недешеву.
Плюс нашу столичну квартиру теж буде продавати вона.
І на ці гроші купить велику трикімнатну квартиру, де ми і будемо жити всі разом.
Якщо не вистачить, додасть зі своїх грошей, які останніми роками відкладала.
Можливо, навіть на чотирикімнатну вистачить, за маминими словами.
Каже, онук у мене зараз уже великий, йому потрібна вже окрема кімната, ну ось, в новій квартирі вона у нього буде все, буде нам усім добре, якщо житимемо усім разом у великій квартирі.
У другій кімнаті ми з Тарасом, в третій – мама.
– Тоді я не розумію, щиро кажучи, для чого їй потрібно на старості років, жити такою великою сім’єю під одним дахом? Адже вона теж так не звикла до того, щоб жити великою родиною, сама собі в селі жила багато років. Все життя одна, сама собі господиня, а тут – онук-підліток, донька з зятем, з усіма треба якось спільну мову знаходити щоразу, слова підбирати, у всіх свій характер.
– Так я намагалася своїй мамі це саме пояснити, що спільне наше проживання під одним дахом ні до чого доброго не приводить. Але вона вклала собі в голову, що в старості треба перебиратися жити ближче до дітей, і крапка. В інтересах саме дітей, між іншим. У неї подружка якась маму вчасно до себе не перевезла, а зараз тій матері за вісімдесят вже. І жити одна не може, і перевозити непросто вже. Приятелька ніби як шкодує дуже – треба було раніше думати, мовляв, чому я була такою нерозумною. Ну ось, і наша мама надихнулася цим прикладом і хоче прямо зараз до нас переїхати.
– Зрозуміло.
– Переїду, каже, я до вас ще заздалегідь, поки ще все сама розумію і можу зробити в силах, поки ще в доброму здоров’ї. Поживу там у вас, з містом познайомлюся, подруг собі якихось знайду.
– Так, може, в окрему квартиру краще оселитися їй? Так для всіх дійсно буде краще. Нехай купить собі невеличку однокімнатну квартиру поруч з вами.
– Ні, так не хоче моя мама зовсім, хоче бути з родиною! Що я буду робити, каже, в тій однокімнатної квартирі одна цілими днями? Міста не знаю, знайомих немає! Так я хоч з вами спілкуватися буду на перших порах, мовляв, з онуком вам буду добре допомагати.
Що з ним допомагати, ми вже в цьому році від няні відмовилися. Син сам приходить зі школи, і вже на гурток навіть ходить сам, домашні завдання виконує теж.
Ну, каже, нічого, буду обіди готувати та вечері. Загалом, у неї своя власна картина життя ніяк не вкладається в голові, вона вирішила жити з нами – і крапка, нашою думкою особливо не цікавиться зовсім!
Мамі байдуже: хочемо ми того, чи ні, а вона для себе вирішила, що хоче жити з родиною разом, не хоче залишатися сама.
Поліна з чоловіком тепер відкладають гроші на оренду квартири.
Адже подружжя дуже добре розуміє, якщо з мамою жити не складеться, то прийдеться шукати своє окреме житло.
Поліна засмучена, наче й спокійно собі жили.
Чому мамі в тому селі не сидиться? Хіба це правильно з її сторони?
Фото ілюстративне.
