fbpx
Життєві історії
Нещодавно Іван запропонував матері приїхати в гості. Живуть вони в різних містах. «Синку, у мене зараз грошей на поїздку немає! Та й здоров’я підводить, давай трохи пізніше» – відповіла жінка. «Ну ось завжди так! Що ти весь час прибідняєшся? На поїзд сісти важко» – не витримав Іван

Марія Степанівна, знайома нашої сім’ї, останнім часом зазнає серйозних проблем зі здоров’ям. Людина вона дуже хороша, життєрадісна, але сили вже не ті. Вона, звичайно, намагається лікуватися, відвідує денні стаціонари, та й госпіталізувалася не раз. Але всі заходи призводять лише до тимчасового полегшення ситуації. Тобто, на короткий час стає легше, а після знову поновлюються ускладнення.

У жінки є син. Але він навідріз не хоче вникати в усі проблеми матері і вважає, що та надумує їх. Так вийшло, що Марія Степанівна розлучилася зі своїм чоловіком ще в молодості і ростила Івана одна. Так, допомагали її батьки і з боку могло здатися, що дочка сидить у них на шиї.

Мабуть, так вважає і сам Іван. Хлопець рано став самостійним і зараз, одружившись і повністю забезпечуючи свою сім’ю, вважає, що все в цьому житті залежить від самої людини. Варто захотіти і ось, будь ласка, результат. А раз у мами не виходить, то значить мама просто не хоче. Вигадує щось, прикидається.

Марія намагається не посвячувати сина в свої проблеми, розповідає тільки в загальних рисах. Але і це Івана дратує. Нещодавно він запропонував матері приїхати в гості. Живуть вони в різних містах. «Синку, у мене зараз грошей на поїздку немає! Та й здоров’я підводить, давай трохи пізніше» – відповіла жінка.

«Ну ось завжди так! Ти ж пенсіонерка, у тебе всякі пільги, субсидії! Що ти весь час прибідняєшся? Що, ти ходити не можеш? На поїзд сісти важко» – не витримав Іван.

«Синку, не треба так говорити! Якби ти знав, як я хочу до вас приїхати! Я адже вас вже рік не бачила! А внучок мій… Як я скучила» – засмутилася жінка.

«Хотіла, то приїхала б!» – відповів син.

«Ну я постараюся, може в наступному місяці… Спробую відкласти пенсію. Адже зараз квитки дуже дорогі» – пообіцяла Марія. «Та ти завжди так кажеш! Я ще раз повторю, якщо людина хоче – вона шукає нагоду! А якщо ні, то виправдання» – прочитав матері лекцію син.

«Синку, я правда дуже хочу…» – ледь не плаче пенсіонерка.

“Не вірю! Все, бувай! Подзвони, коли квитки купиш» – поставив в розмові точку чоловік.

«Так я відкладу на квитки, обов’язково! Але, тоді мені на лікування не вистачить! А тоді я не впевнена, що зможу приїхати за станом здоров’я! Сину, чому ти мені не віриш?» – намагається достукатися до свідомості хлопця мама.

“Я все сказав!” – гордо відповів Іван.

На наступний день жінці стало ще гірше. Мабуть, далися взнаки емоції. Обійшлося, допомогли лікарі.

Але, як так можна? Або я чогось не розумію? Ну якщо хочеш ти, щоб бабуся приїхала, щоб допомогла з онуками посидіти, щоб ви з дружиною відпочили, так організуй цю поїздку! Якщо немає у жінки грошей, звідки вона їх візьме? Субсидії, пільги? Ти серйозно? Стривай, адже і ти постарієш! Якщо тобі твій син так скаже, що ти будеш відчувати?

Якщо тобі мама каже, що не може, що у неї проблеми зі здоров’ям, то чому ти не віриш? Я вже не питаю, чому тебе це не турбує і ти не берешся якось їй допомагати… Адже це твоя мати! От цікаво, коли до Івана дійде, що він робить щось не так?

Фото ілюстративне – udivitelno.

You cannot copy content of this page