fbpx
Життєві історії
Нещодавно до нас в гості прийшла невістка. Ми з нею пили чай, а потім я помітила у неї каблучку, яку я не можу знайти вже 3 роки. Людмила не помічала, що я весь вечір дивилася лише на неї

Перед тим, як написати свою історію, відразу хочу впевнено сказати, що я, особисто, ніколи не розуміла тих жінок, які ставали в майбутньому недобрими свекрухами для дружин своїх синів. Адже це дружина твого рідного сина, а значить вона стає і твоєю ріднею, її потрібно прийняти як рідну дочку в свою сім’ю, щоб усім було добре.

Ще коли син був маленький, я вирішила, що буду найкращою свекрухою в світі, адже це буде вибір моєї рідної дитини, і я маю з повагою ставитися до неї. Так і сталося, у мене дуже добрі стосунки з моєю невісткою, у нас з Людмилою немає непорозумінь зовсім ніяких, і навіть якщо ми колись і не знаходимо спільної мови, то лише через дрібниці, тому я не звертаю на це увагу, особливо.

Зараз головне розуміти та приймати, що тепер це не стільки твоя сім’я, як сім’я твого сина, це його вибір і варто щиро його прийняти, тоді усім буде добре.

Думаю, що я маю зазначити, що Людмила досить непроста людина, вона має характер не найкращий, можливо, її минуле позначилося на характері. Її батько був теж не подарунком, щиро кажучи, усім було складно з його непростим характером.

Незважаючи на всі життєві негаразди та труднощі, вона виросла досить хорошою людиною. У школі Людмила вчилася краще за всіх в класі, сама склала дуже добре усі іспити і вступила до університету на навчання.

Моя невістка – людина, з якої потрібно брати приклад, це правда. Не дивно, що мій син закохався в таку гарну та розумну дівчинку. Зі своєю свахою у нас теж дуже теплі відносини, мені шкода її, бо щастя у шлюбі вона зовсім не мала, з чоловіком їй жилося не просто зовсім, щасливою точно вона не була.

Чого мені не зрозуміти, так це те, чому Людмила підтримує зі своїм батьком добрі відносини, ходити до нього в гості. Їй хочеться, щоб був тато, це зрозуміло, але ж не така людина, як він. Що доброго він дав своїй єдиній доньці, до того ж, після кожної зустрічі вона ходить сумною, бо їй не подобається, як він живе зараз, Людмила шкодує його.

Я не раз говорила, що їм вже пора стати батьками, адже я хочу онуків, і буде чим зайнятися, вони житимуть для себе і для своєї дитини. Тоді, навпаки, з’явиться щастя і людина, про яку можна піклуватися. Але, знову повторюся, це їхнє життя, і нехай вони самі вирішують, що їм робити, я лише іноді можу дати якусь пораду.

У мене ж свої проблеми і сумніви, і останнім часом вони стали з’являтися, по відношенню до Людмили. Нещодавно такий не дуже хороший момент стався у нас, коли я запросила своїх дітей до себе на свято. Я, випадково, побачила на пальці дружини свого сина старовинну каблучку, яка у мене десь зникла 3 роки тому.

Зразу я подумала, що це просто схожа каблучка, але ні, коли придивилася, зрозуміла, що це якраз вона. Я не запитувала в неї, де вона її взяла, та й взагалі, навіть не знаю, чи доречно це буде і чи варто писати. Я не хочу думати, що вона успадкувала цю негарну звичку від свого рідного батька. До того ж, вона знає, що могла у мене його просто попросити і я ніколи б їй не відмовила. Я їй нічого не пошкодувала б, до того ж люблю Людмилу, вона мені, як рідна стала вже.

Мені не зручно запитувати у своєї невістки про це. Що робити, не знаю, не хочу, щоб це виглядало якось не гано. Можливо, Людмила просто знайшла її і не знає, що вона належить мені.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page