Все своє життя я прожила в селі, у мене все добре, є свій будинок, в якому ми зараз живемо лише двоє з чоловіком, бо наші діти виросли і роз’їхалися. Обидві доньки у нас вже заміжні, і добре влаштовані в житті.
Все це я розповідаю, щоб ви зрозуміли, що мені чуже майно не потрібне, мені всього вистачає.
Біля мене живе сусідка, тітка Олена. Їй зараз 78 років, і вона ще в минулому році пообіцяла, що перепише свій будинок на мене. Літня сусідка залишилася одна-однісінька на цьому світі, а мене вона знає з дитинства, тому і попросила, щоб я їй час від часу допомагала.
Я тітку Олену дуже люблю і поважаю. У неї своїх дітей не було, так вона до мене завжди як до рідної ставилася. В дитинстві вона завжди пригощала мене цукерками, і то дорогими, бо вони з чоловіком добре жили, гроші у них були, а от діточок Бог не дав.
З чоловіком тітка Олена жила душа в душу, але його рано не стало, сусідці тоді десь 50 років було.
Вона за ним дуже сумувала, плакала багато. Але через кілька років на подвір’ї у тітки Олени з’явився інший чоловік, дядько Василь. Він теж був дуже хорошим, прожили вони майже 20 років разом.
Господарку тримали, город обробляли, підтримували одне одного.
Але, рік тому дядька Василя не стало, і тітка Олена знову залишилася сама. Ця сумна подія дуже підкосила її здоров’я, тітка навіть певний час в лікарні лежала.
От тоді вона і зрозуміла, що їй потрібен хтось, хто завжди буде поруч. Покликала мене і запропонувала угоду – я її доглядаю, а вона мені за це свій будинок переписує.
Ми з чоловіком оплатили все лікування сусідки, зробили їй ремонт косметичний на кухні і в одній кімнаті, де вона живе, бо на весь будинок у нас грошей не вистачило.
Я до сусідки щодня приходжу, допомагаю чим можу. І ще раз наголошую, роблю це не через спадщину, а просто так, бо вона мені як мама уже стала, така рідна.
А нещодавно до тітки приїхали гості, я навіть відразу не зрозуміла, хто ці люди. Виявилося, що у дядька Василя була донька, яка довгий час жила за кордоном.
Тепер ця жінка повернулася, і хоче тітку Олену до себе в сусіднє село забрати, але взамін на її будинок.
Вона так масненько говорить, що тітка Олена вже й не знає, що їй робити.
А мені вся ця історія не подобається, бо за 20 років, поки дядько Василь жив тут, я його доньки ніколи не бачила, та він навіть не згадував про неї.
А тут, раптом, людина, яка не приїхала на похорон свого тата, згадала про його дружину, і хоче, по суті чужу їй людину забрати до себе.
Мені тут пахне не чистим, адже так не буває. Вона ж її зовсім не знає, тому, навряд чи буде піклуватися про неї щиро.
Але літній бабусі вона такого наплела, що та готова погодитися, вже навіть донечкою її називає.
А мені ця Лариса дуже не подобається. Боюся, як би тітка Олена з своєю довірливістю на вулиці не опинилася.
Що мені робити? Як вберегти літню сусідку від необдуманого кроку?
Cпеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.