fbpx

Нещодавно до мене приїхав мій рідний брат, йому 30 років, і він збирається купити собі квартиру. Олексій вже більше п’яти років їздить на заробітки то в Чехію, то в Польщу, на будову. Всі гроші відкладав і от тепер має вже повну суму для того, щоб придбати квартиру. Я послухала свого брата і запитала, чи не може він і мого чоловіка взяти з собою. Брат сказав, що без проблем. З радісною новиною я поспішила до чоловіка – я, мовляв, роботу тобі знайшла, через кілька років і ми зможемо купити собі квартиру, але чоловік категорично відмовився

Відразу скажу, що я не хочу чогось особливого від життя, я просто хочу мати свій кут. Але чоловік мене в цьому не підтримує. У нас звичайнісінька сім’я, є дворічна дитина. Я зараз не працюю, сиджу в декреті. Сім’ю повністю утримує чоловік. Працює на улюбленій, дуже цікавій роботі, готовий там днювати і ночувати, тільки ось, як часто буває, заробляє він небагато. Ледве вистачає на їжу та комуналку.

Ми живемо зараз у його батьків в їхньому заміському будиночку. Вони нам виділили окрему кімнату, а кухня, ванна і туалет у нас спільні. Я родом з маленького села з багатодітної родини, тому на допомогу батьків мені розраховувати не доводиться.

В свекрів нам жити непогано, але якщо розглядати цей варіант як тимчасовий, тому що я не хочу все життя прожити в невістках. Відколи я пішла в декрет, грошей у нас зовсім обмаль. Бувають часи, коли памперси дитині нема за що купити.

То ж я чоловікові весь час повторюю, щоб думав, що робити.

– Ну ти чоловік чи ні, врешті-решт? Роби хоч щось! Роботу міняй, підробіток шукай, я не знаю! Не можна так!

– А як раніше без памперсів обходилися? – розводить руками чоловік. – І нічого! Жили нормально! Не принцеса, обійдешся тиждень, випереш! До горщика привчай! Ну де я тобі знайду таку роботу, щоб платили мільйони? За моєю спеціальністю такої немає. А вантажником підробляти після трудового дня, я не хочу. Захворію – у тебе і того не буде, що є зараз.

Так в суперечках і живемо. Я розумію чоловіка, він як єдина дитина в сім’ї ніколи не думав про майбутнє. Батьки дали йому освіту, знайшли непогану (як вони самі вважають) роботу, та й житлом забезпечили – постійно повторюють, що цей будинок колись перепишуть на мого чоловіка.

Але я не хочу колись, я хочу зараз. Мені 29 років, чоловікові 31, а його батькам 55. Нам усім ще хочеться пожити для себе, а не чекати на спадщину.

Я дивлюся навколо як живуть люди і тільки зітхаю – ті купили машину, інші поїхали відпочивати до Туреччини, треті дачу приглядають. А у нас пустий холодильник і ніяких перспектив. І чоловіка все влаштовує.

Я втомилася від безгрошів’я. Мені хочеться жити, а не виживати. З’їздити у відпустку, одягнутися, але головне – купити квартиру.

Нещодавно до мене приїхав мій рідний брат, йому 30 років, і він збирається купити собі квартиру. Олексій вже більше п’яти років їздить на заробітки то в Чехію, то в Польщу, на будову. Всі гроші відкладав і от тепер має вже повну суму для того, щоб придбати квартиру.

Я послухала свого брата і запитала, чи не може він і мого чоловіка взяти з собою. Брат сказав, що без проблем. З радісною новиною я поспішила до чоловіка – я, мовляв, роботу тобі знайшла, через кілька років і ми зможемо купити собі квартиру, але чоловік категорично відмовився.

Мовляв, знає він, як живуть і працюють заробітчани. Дітей і дружин не бачать місяцями. Здоров’я тратять. Його потім не купиш. А з грошима і надути можуть запросто.

– Я без роботи не сиджу! – заявив чоловік. – Ну хай не грошова, так. Але – не голодуємо ж ми? Макарони і крупи є в будинку завжди. Вчися готувати, щоб було смачно і різноманітно. А втрачати здоров’я я не поїду!

Хто в цій ситуації не має рації – я, бо вважаю, що чоловік повинен забезпечувати сім’ю? Чи чоловік, який занадто береже себе?

Фото ілюстративне – gazeta.

You cannot copy content of this page